Російська імперія з початком світової війни в 1914 році вивезла з Чечні на фронт тих, кого вважала небезпечними. Чеченський письменник Х. Д. Ошаєв, уродженець слободи Воздвиженської і свідок подій, писав: «Як і після 1905 року, намісництво на Кавказі, під час війни, вирішило вивести з Чечні весь ненадійний елемент, що не мав застосування своїм рукам і міг завдати царській адміністрації багато клопоту «у хвилину життя скрутну». Ті, хто переховувався від влади і виявив бажання йти на війну, амністувалися»[1]. Для цього імперія в 1914 році створила Кавказьку кінну дивізію, прозвану «Дикою», - шість національних полків з горців по чотири кінні сотні: Чеченський, Дагестанський, Інгуський, Кабардинський, Татарський і Черкеський[2]. Цю ж мету пізніше назвав генерал Денікін, який у Громадянську війну очолив Добровольчу армію, що зайняла Чечню в 1919 році (кампанія C1174): «Чи не прагнення до вилучення з території Кавказу найбільш неспокійних елементів було винятковою причиною цього формування»[2]. Тих, хто залишився, імперія тримала під посиленими гарнізонами - Х. Д. Ошаєв писав: «Під час війни гарнізони укріплень Ведено, Шатой, Воздвиженської були збільшені, сотні возів продовольства, зброї та бойового спорядження в перші ж дні війни переповнили склади цих укріплень»[1]. У серпні 1916 року солдати Осетинського пішого дивізіону, які проходили підготовку у фортеці Воздвиженській, відмовилися виконувати накази і відтягували відправлення на фронт; військове командування перекинуло з Грозного піхотний батальйон, і 26 серпня той розстріляв виступ - історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «загинуло 16 і дістали поранення понад 30 солдатів дивізіону»; частина втікачів сховалася в чеченських аулах і будинках[2][3]. За підбурювання імперська адміністрація заарештувала двох жителів Старих Атагів - Мурду Хамідова і Джабраїла Толгаєва; ті ж історики пишуть: «Обидва були засуджені до смертної кари й уникли її лише завдяки Лютневій революції 1917 р.»[2].