У травні 1916 року Російська імперія мобілізувала в армію страйкуючих робітників грозненських нафтопромислів - тих, хто мав відстрочку від військової служби і брав участь у страйку. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «було видано розпорядження про негайну мобілізацію всіх грозненських робітників, які мають відстрочку від військової служби і беруть участь у страйку»[1]. Страйк почався зі спору про заробітну плату: 12 травня робітники вручили Раді з'їзду Терських нафтопромисловців письмові вимоги про її підвищення в середньому на 50%, 21 травня о другій годині дня по тривожних заводських гудках промисли стали, а 31 травня, пишуть ті ж історики, «робітники повсюдно почали повертатися на роботу»[1]. Не хотіли воювати й ті, кого вже набрали: з півтори тисячі осіб четвертого набору «Дикої дивізії», які проходили підготовку в запасному полку, до бойових частин прибули лише 553 - решту військове командування повернуло на Кавказ «з огляду на їхню «ненадійність»»[1].