Масові вбивства цивільних

СРСР на початку листопада 1941 року, ведучи військову операцію проти оголошеного ним «повстання», бомбив бойовою авіацією гірські аули Чечні, в яких не було ні цього вигаданого «повстання», ні справжнього протесту. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: до придушення протесту, «крім оперативних груп і внутрішніх військ, були залучені три ланки бойової авіації», і «операція виявилася погано підготовленою у військовому відношенні й супроводжувалася великими втратами серед мирного населення. Бомби обрушилися на аули, населення яких і не підозрювало ні про яке «повстання»»^[1]. Історик С. П. Аренін, який писав за документами Відділу боротьби з бандитизмом НКВД (попередника сучасної ФСБ), пише про операції 28 жовтня - 3 листопада 1941 року: їх провели «чекістсько-військові групи, яким були додані три ланки авіації»^[2]. Навесні 1942 року, за мемуарами, радянська авіація повторила удари в більшому масштабі - чеченський історик А. Г. Авторханов, який писав про ці події в еміграції, свідчить: «1942 року навесні радянська авіація двічі піддала бомбардуванню всю гірську Чечено-Інгушетію», і «в аулах Шатоя, Ітум-Кале й Галанчожа мешканців, убитих повітряним бомбардуванням та артилерійськими обстрілами більшовиків, налічувалося більше, ніж тих, хто залишився живим»^[3]. Авторханов додає: «У ті дні, коли Сталін влаштовував це пекло над власним народом, на Кавказі не було ще ноги жодного німця»^[3]. У доповіді 141-го полку про військову операцію 30 жовтня - 15 листопада 1941 року пораховані лише свої та «бандити» - «убито: бандитів — 36... Втрати полку: убито — 6, поранено — 7»^[4], про вбитих і поранених мешканців у ній немає жодного рядка. Щодо Галанчозького району свідчення й документи розходяться: історики наводять зібрані від тих, хто перебував у горах, дані, що там «спостерігався абсолютний спокій, і бомбардування мирних аулів радянською авіацією були шоком і для районного керівництва»^[1], а доповідь Халухаєва називає Галанчозький район серед охоплених повстанням^[4].