Масові вбивства цивільних

На світанку 19 грудня 1830 козаки загону генерала Вельямінова, увірвавшись у сонне село Дзулгай-Юрт, рубали захоплених зненацька жителів. Імперський історик Потто зафіксував: «взято було в полон тридцять дев'ять осіб та осіб дванадцять порубано. Решта, сховавшись у лісі, зав'язали перестрілку»^[1]. Порубані — це жителі, наздогнані під час раптового нічного захоплення села; збройний опір зав'язали пізніше лише ті, хто встиг добігти до лісу.

Масштабні розстріли беззбройного мирного населення та учасників придушених селянських повстань каральними загонами для фізичного усунення осередків опору^[2].

На світанку 10 січня 1827 козаки загону генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, увірвавшись у селище Узені-Юрт, рубали беззбройних жителів, що тікали за Аргун. Імперський історик Потто фіксував: козаки, «що ледве встигли наздогнати хвіст утікачів, схопили лише трьох жінок та вбили й поранили душ п'ятнадцять»^[1]. Убиті й поранені - наздогнані у втечі неозброєні люди. Збройний опір, як писав той самий Потто, зав'язали пізніше лише ті жителі, що встигли сховатися в лісі.

Каральні загони фізично винищували місцеве населення: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський звітував, що в поселеннях вони «інших багатьох лю[дей] побили»^[3].

Російська імперія винищувала беззбройних людей, яких сама ж скликала під приводом розгляду. Історик Д. А. Хожаєв пише, що після того як генерал Греков спробував «завдати образи дією» Чеченцеві муллі Учару-хаджі з села Майртуп і був ним убитий, «після команди Лисаневича „Коли! почалося масове винищення солдатами всіх беззбройних горців, які були в укріпленні»^[4]. Імперський історик Потто підтверджує, що обидва генерали «загинули від руки фанатика»^[5]."

Каральні загони фізично винищували місцеве населення: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський звітував, що в поселеннях вони «інших багатьох лю[дей] побили»^[3].

Регулярна армія Московського царства фізично винищувала жителів, які відмовлялися підкоритися окупації: історик Я. З. Ахмадов констатує, що в 1708 році «на Терек було відправлено військові команди, які фізично знищували населення, що виявляло найменшу непокору»^[6].

Імперський історик Потто описує, як у ніч на 6 березня 1820 року гребінський козачий полк «без опору увірвався в аул [Топлі], ще занурений у глибокий сон», козаки «кинулися по саклях із кинджалами», і «частину жителів було вирізано раніше, ніж вони встигли піднятися з ліжок»^[5].

Каральні загони фізично винищували місцеве населення: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський звітував, що в поселеннях вони «інших багатьох лю[дей] побили»^[3].

Цілеспрямоване звіряче знищення мирних жителів на окупованих територіях (зокрема, у Бучі та околицях було вбито понад тисячу місцевих жителів)^[7].

Російська імперія під час штурму нохчійського аулу винищувала його мешканців без різниці статі та віку. Історик Д. А. Хожаєв пише, що «озвірілі карателі не щадили ні жінок, ні дітей», а вриваючись у доми, «вирізали всіх без пощади»^[4]. Сам організатор, генерал Єрмолов, у своїх «Записках» визнає рахунок: «усі, хто був зі зброєю, винищені, і число їх не менш як чотириста осіб», а «значно більше число було вирізано або загинуло в домах від дії артилерії та пожежі»^[8]. Імперський історик Потто підтверджує, що аул узяли, лише коли «поголовно були винищені всі його захисники», а вирізаних і загиблих у пожежі було вдвічі більше за сто сорок уцілілих^[5].

Використання чорносотенців для організації масових і кривавих погромів Євреїв та розправ над опозицією за потурання або прямої підтримки поліції^[9].

Розправи НКВС над жителями сіл, запідозрених у підтримці УПА, що спричинили загибель десятків тисяч цивільних осіб^[7].

Регулярна армія Московського царства фізично винищувала жителів, які відмовлялися підкоритися окупації: історик Я. З. Ахмадов констатує, що в 1708 році «на Терек було відправлено військові команди, які фізично знищували населення, що виявляло найменшу непокору»^[6].

Збройний розстріл беззбройних в'язнів і масові вбивства під час силового придушення Кенгірського, Норильського та Воркутинського повстань^[10].

Муравйовська різанина в лютому 1918 року після взяття Києва червоними військами, жертвами якої стали близько 3 тисяч осіб^[7].

Масштабні розстріли беззбройного мирного населення та учасників придушених селянських повстань каральними загонами для фізичного усунення осередків опору^[2].

Трагедія під Базаром у листопаді 1921 року: розстріл більшовиками 359 полонених воїнів УНР, які відмовилися перейти на бік червоних, як символ фіналу організованого опору^[11].

Муравйовська різанина в лютому 1918 року після взяття Києва червоними військами, жертвами якої стали близько 3 тисяч осіб^[7].

Трагедія під Базаром у листопаді 1921 року: розстріл більшовиками 359 полонених воїнів УНР, які відмовилися перейти на бік червоних, як символ фіналу організованого опору^[11].

Збройний розстріл беззбройних в'язнів і масові вбивства під час силового придушення Кенгірського, Норильського та Воркутинського повстань^[10].

Цілеспрямоване звіряче знищення мирних жителів на окупованих територіях (зокрема, у Бучі та околицях було вбито понад тисячу місцевих жителів)^[7].

Регулярна армія Московського царства фізично винищувала жителів, які відмовлялися підкоритися окупації: історик Я. З. Ахмадов констатує, що в 1708 році «на Терек було відправлено військові команди, які фізично знищували населення, що виявляло найменшу непокору»^[6].

Російська імперія під час штурму нохчійського аулу винищувала його мешканців без різниці статі та віку. Історик Д. А. Хожаєв пише, що «озвірілі карателі не щадили ні жінок, ні дітей», а вриваючись у доми, «вирізали всіх без пощади»^[4]. Сам організатор, генерал Єрмолов, у своїх «Записках» визнає рахунок: «усі, хто був зі зброєю, винищені, і число їх не менш як чотириста осіб», а «значно більше число було вирізано або загинуло в домах від дії артилерії та пожежі»^[8]. Імперський історик Потто підтверджує, що аул узяли, лише коли «поголовно були винищені всі його захисники», а вирізаних і загиблих у пожежі було вдвічі більше за сто сорок уцілілих^[5].

Імперський історик Потто описує, як у ніч на 6 березня 1820 року гребінський козачий полк «без опору увірвався в аул [Топлі], ще занурений у глибокий сон», козаки «кинулися по саклях із кинджалами», і «частину жителів було вирізано раніше, ніж вони встигли піднятися з ліжок»^[5].

Російська імперія винищувала беззбройних людей, яких сама ж скликала під приводом розгляду. Історик Д. А. Хожаєв пише, що після того як генерал Греков спробував «завдати образи дією» Чеченцеві муллі Учару-хаджі з села Майртуп і був ним убитий, «після команди Лисаневича „Коли! почалося масове винищення солдатами всіх беззбройних горців, які були в укріпленні»^[4]. Імперський історик Потто підтверджує, що обидва генерали «загинули від руки фанатика»^[5]."

На світанку 10 січня 1827 козаки загону генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, увірвавшись у селище Узені-Юрт, рубали беззбройних жителів, що тікали за Аргун. Імперський історик Потто фіксував: козаки, «що ледве встигли наздогнати хвіст утікачів, схопили лише трьох жінок та вбили й поранили душ п'ятнадцять»^[1]. Убиті й поранені - наздогнані у втечі неозброєні люди. Збройний опір, як писав той самий Потто, зав'язали пізніше лише ті жителі, що встигли сховатися в лісі.

На світанку 19 грудня 1830 козаки загону генерала Вельямінова, увірвавшись у сонне село Дзулгай-Юрт, рубали захоплених зненацька жителів. Імперський історик Потто зафіксував: «взято було в полон тридцять дев'ять осіб та осіб дванадцять порубано. Решта, сховавшись у лісі, зав'язали перестрілку»^[1]. Порубані — це жителі, наздогнані під час раптового нічного захоплення села; збройний опір зав'язали пізніше лише ті, хто встиг добігти до лісу.

Цілеспрямоване звіряче знищення мирних жителів на окупованих територіях (зокрема, у Бучі та околицях було вбито понад тисячу місцевих жителів)^[7].

Використання чорносотенців для організації масових і кривавих погромів Євреїв та розправ над опозицією за потурання або прямої підтримки поліції^[9].

Російська імперія під час штурму нохчійського аулу винищувала його мешканців без різниці статі та віку. Історик Д. А. Хожаєв пише, що «озвірілі карателі не щадили ні жінок, ні дітей», а вриваючись у доми, «вирізали всіх без пощади»^[4]. Сам організатор, генерал Єрмолов, у своїх «Записках» визнає рахунок: «усі, хто був зі зброєю, винищені, і число їх не менш як чотириста осіб», а «значно більше число було вирізано або загинуло в домах від дії артилерії та пожежі»^[8]. Імперський історик Потто підтверджує, що аул узяли, лише коли «поголовно були винищені всі його захисники», а вирізаних і загиблих у пожежі було вдвічі більше за сто сорок уцілілих^[5].

Імперський історик Потто описує, як у ніч на 6 березня 1820 року гребінський козачий полк «без опору увірвався в аул [Топлі], ще занурений у глибокий сон», козаки «кинулися по саклях із кинджалами», і «частину жителів було вирізано раніше, ніж вони встигли піднятися з ліжок»^[5].

Російська імперія винищувала беззбройних людей, яких сама ж скликала під приводом розгляду. Історик Д. А. Хожаєв пише, що після того як генерал Греков спробував «завдати образи дією» Чеченцеві муллі Учару-хаджі з села Майртуп і був ним убитий, «після команди Лисаневича „Коли! почалося масове винищення солдатами всіх беззбройних горців, які були в укріпленні»^[4]. Імперський історик Потто підтверджує, що обидва генерали «загинули від руки фанатика»^[5]."

На світанку 10 січня 1827 козаки загону генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, увірвавшись у селище Узені-Юрт, рубали беззбройних жителів, що тікали за Аргун. Імперський історик Потто фіксував: козаки, «що ледве встигли наздогнати хвіст утікачів, схопили лише трьох жінок та вбили й поранили душ п'ятнадцять»^[1]. Убиті й поранені - наздогнані у втечі неозброєні люди. Збройний опір, як писав той самий Потто, зав'язали пізніше лише ті жителі, що встигли сховатися в лісі.

На світанку 19 грудня 1830 козаки загону генерала Вельямінова, увірвавшись у сонне село Дзулгай-Юрт, рубали захоплених зненацька жителів. Імперський історик Потто зафіксував: «взято було в полон тридцять дев'ять осіб та осіб дванадцять порубано. Решта, сховавшись у лісі, зав'язали перестрілку»^[1]. Порубані — це жителі, наздогнані під час раптового нічного захоплення села; збройний опір зав'язали пізніше лише ті, хто встиг добігти до лісу.

Свідоме доведення мільйонів Українських селян до голодної смерті як прямий результат державної політики Москви^[2].

Розправи НКВС над жителями сіл, запідозрених у підтримці УПА, що спричинили загибель десятків тисяч цивільних осіб^[7].

Збройний розстріл беззбройних в'язнів і масові вбивства під час силового придушення Кенгірського, Норильського та Воркутинського повстань^[10].

Муравйовська різанина в лютому 1918 року після взяття Києва червоними військами, жертвами якої стали близько 3 тисяч осіб^[7].

Масштабні розстріли беззбройного мирного населення та учасників придушених селянських повстань каральними загонами для фізичного усунення осередків опору^[2].

Свідоме доведення мільйонів Українських селян до голодної смерті як прямий результат державної політики Москви^[2].

Розправи НКВС над жителями сіл, запідозрених у підтримці УПА, що спричинили загибель десятків тисяч цивільних осіб^[7].

Свідоме доведення мільйонів Українських селян до голодної смерті як прямий результат державної політики Москви^[2].

Використання чорносотенців для організації масових і кривавих погромів Євреїв та розправ над опозицією за потурання або прямої підтримки поліції^[9].

Трагедія під Базаром у листопаді 1921 року: розстріл більшовиками 359 полонених воїнів УНР, які відмовилися перейти на бік червоних, як символ фіналу організованого опору^[11].