Терор голодом: Голодомор (1932–1933)
Застосування штучного голоду як зброї масового ураження для фізичного та психологічного придушення національного опору. Запуск машини хлібозаготівель: конфіскація всього продовольства, запровадження режиму «чорних дощок» (повна блокада населених пунктів)[1] та заборона селянам виїжджати з голодуючих районів: директива Сталіна і Молотова від 22 січня 1933 року наказувала «не допускати масовий виїзд селян з України в інші краї», оголосивши втечу голодуючих «за хлібом» змовою, яку «організовано ворогами Радянської влади, есерами й агентами Польщі»[2]. Фізичне знищення супроводжувалося тотальним психологічним терором і показовими судами[3].
Актори
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 4 |
| S0010 | Регулярна армія | 1 |
| S0008 | Уряд | 1 |
Реалізовані процедури
Конфіскація абсолютно всього продовольства, включно з викачуванням насіннєвих фондів, через механізм непосильних хлібозаготівель, що призвело до масового смертоносного голоду[3].
Запровадження режиму «чорних дощок» - повної економічної блокади населених пунктів. Постанова РНК УСРР і ЦК КП(б)У від 6 грудня 1932 року, підписана Чубарем і Косіором, приписувала «негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці та вивіз із відповідних кооперативних і державних крамниць усіх наявних товарів», а також «повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і одноосібників»[1].
Свідоме доведення мільйонів Українських селян до голодної смерті як прямий результат державної політики Москви[3].
Системне психологічне придушення через публічні показові суди над «саботажниками» та запровадження карального закону про охорону соціалістичної власності («закон про п'ять колосків»)[3].
Замикання голодуючого регіону: селян, які намагалися врятуватися втечею із заблокованих сіл, перехоплювали на дорогах і залізничних вузлах. Директива замикала саме Україну і Кубань: «всі селяни, які встигли виїхати з України і Північного Кавказу, підлягали поверненню в місця їх проживання», при цьому заборонялася видача дозволів на виїзд навіть «в національні райони краю, де голоду взагалі не було»[3]. За 50 днів «було затримано 219,5 тис. селян, у тому числі в УСРР — 38 тис., на Північному Кавказі — 47 тис., в ЦЧО — 44 тис., в Західній обл. — 5 тис., на залізницях — 65 тис.»; із них «186,5 тис. були відправлені додому під конвоєм, майже 3 тис. — засуджені, а всі інші чекали суду або перебували під слідством у фільтраційних таборах»[3]. Сенс операції був не у вироках, а в конвоюванні людей назад у голодуючі села: шифровка «документально засвідчує його намір організувати в сільській місцевості України абсолютний голод»[3].
Смертельно небезпечна експлуатація праці Українських селян, масово засуджених за «законом про п'ять колосків» і засланих до виправно-трудових таборів у період Голодомору[3].