Експлуатація праці

Примусове використання козаків для будівництва імперської інфраструктури у важких умовах: «у зведенні фортифікацій довкола Києво-Печерського монастиря»^[1][2].

Використання системи таборів ГУЛАГу як інституту державного рабства для примусової та смертельно небезпечної експлуатації праці репресованих Українців^[3].

Масова мобілізація козацьких полків на каторжні будівельні роботи в Інгерманландії^[1].

Окупаційна адміністрація цілеспрямовано виснажувала корінне населення матеріально, змушуючи нести примусову службу власним коштом: у поданій цареві Михайлу Федоровичу чолобитній окоцький мурза Кохостров Бійтеміров та служилі Окочани Терського міста доповідали, що через невиплату жалування вони «стали безхлібні, від голоду і від усякої нужди вкрай загинули і заборгували, государю, великим боргом, і помираємо з жінками і з дітьми голодною смертю»^[4].

Масове переведення селян і козаків на становище безправних військових поселенців (аракчеєвщина). Жорстока експлуатація праці спровокувала повстання бузьких козаків 1817 року^[5].

Регулярна армія Російської імперії примушувала чеченські селища до постачань і робіт для будівництва фортеці. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить: «наказано було селищам, від яких були в нас аманати, доставляти ліс на будівництво»; найближчі селища «не сміли виявити непослуху»^[6].

Примусове використання козаків для будівництва імперської інфраструктури у важких умовах: «у зведенні фортифікацій довкола Києво-Печерського монастиря»^[1][2].

Масове залучення населення до будівництва військових об'єктів в інтересах Москви. Цар офіційно дякував гетьманові за «понесені чималі труди... у зведенні печерської фортифікації»^[1][2].

Масова мобілізація козацьких полків на каторжні будівельні роботи в Інгерманландії^[1].

Призначена адміністрація примушувала корінне населення до безоплатної праці: історик Е. Н. Кушева вказує, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський змушував підлеглих служилих Окочан Терського міста «вироби на нього всякі робити, ріллю орати і сіно косити»^[7]. Сама метрополія роками не оплачувала військову службу корінного населення: у відписці терського воєводи Петра Петровича Головіна астраханському воєводі Івану Микитовичу Одоєвському зафіксовано, що вони «служать государеві цареві... всякі государеві терські... служби... а государевим грошовим і хлібним жалуванням не пожалувані десятий рік»^[8].

Окупаційна адміністрація цілеспрямовано виснажувала корінне населення матеріально, змушуючи нести примусову службу власним коштом: у поданій цареві Михайлу Федоровичу чолобитній окоцький мурза Кохостров Бійтеміров та служилі Окочани Терського міста доповідали, що через невиплату жалування вони «стали безхлібні, від голоду і від усякої нужди вкрай загинули і заборгували, государю, великим боргом, і помираємо з жінками і з дітьми голодною смертю»^[4].

Використання розкуркулених селян, відправлених до системи новостворюваного ГУЛАГу, як примусової безоплатної робочої сили на важких державних роботах^[9].

Російська імперія силоміць змушувала Нохчі працювати на завойовника — прорубувати просіки через їхні власні ліси. Імперський історик Потто пише, що начальник лівого флангу Греков «зібрав старшин навколишніх сіл і наказав їм негайно вислати робітників із сокирами для вирубки», і під загрозою розправи «змусив Чеченців коритися», після чого зігнані жителі рубали просіку через свій ліс^[10].

Призначена адміністрація примушувала корінне населення до безоплатної праці: історик Е. Н. Кушева вказує, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський змушував підлеглих служилих Окочан Терського міста «вироби на нього всякі робити, ріллю орати і сіно косити»^[7]. Сама метрополія роками не оплачувала військову службу корінного населення: у відписці терського воєводи Петра Петровича Головіна астраханському воєводі Івану Микитовичу Одоєвському зафіксовано, що вони «служать государеві цареві... всякі государеві терські... служби... а государевим грошовим і хлібним жалуванням не пожалувані десятий рік»^[8].

Окупаційна адміністрація цілеспрямовано виснажувала корінне населення матеріально, змушуючи нести примусову службу власним коштом: у поданій цареві Михайлу Федоровичу чолобитній окоцький мурза Кохостров Бійтеміров та служилі Окочани Терського міста доповідали, що через невиплату жалування вони «стали безхлібні, від голоду і від усякої нужди вкрай загинули і заборгували, государю, великим боргом, і помираємо з жінками і з дітьми голодною смертю»^[4].

Призначена адміністрація примушувала корінне населення до безоплатної праці: історик Е. Н. Кушева вказує, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський змушував підлеглих служилих Окочан Терського міста «вироби на нього всякі робити, ріллю орати і сіно косити»^[7]. Сама метрополія роками не оплачувала військову службу корінного населення: у відписці терського воєводи Петра Петровича Головіна астраханському воєводі Івану Микитовичу Одоєвському зафіксовано, що вони «служать государеві цареві... всякі государеві терські... служби... а государевим грошовим і хлібним жалуванням не пожалувані десятий рік»^[8].

Використання полонених учасників спротиву як безоплатної робочої сили в системі концтаборів (наприклад, відправлення до Чорногорського спецтабору Красноярського краю на важкі роботи)^[3].

Російська імперія змушувала самих Нохчі прорубувати військові просіки через їхні власні ліси. Історик Д. А. Хожаєв пише, що під час насадження лінії завойовники «примушували підкорених Горців до важких робіт із будівництва доріг і мостів», а тих, хто ухилявся, «нещадно штрафували, відбираючи худобу та майно»^[11]. Імперський історик Потто підтверджує, що просіки від Амір-Аджі-Юрта до Ойсунгура, Істі-Су та Герзель-Аула «через вузьку лісисту смугу… розробляли самі тубільці, під наглядом аксаївських князів»^[10].

Використання дешевої робочої сили місцевого населення на шахтах і металургійних заводах в умовах найтяжчої експлуатації^[12].

Примусове використання козаків для будівництва імперської інфраструктури у важких умовах: «у зведенні фортифікацій довкола Києво-Печерського монастиря»^[1][2].

Масове залучення населення до будівництва військових об'єктів в інтересах Москви. Цар офіційно дякував гетьманові за «понесені чималі труди... у зведенні печерської фортифікації»^[1][2].

Масова мобілізація козацьких полків на каторжні будівельні роботи в Інгерманландії^[1].

Масове переведення селян і козаків на становище безправних військових поселенців (аракчеєвщина). Жорстока експлуатація праці спровокувала повстання бузьких козаків 1817 року^[5].

Регулярна армія Російської імперії примушувала чеченські селища до постачань і робіт для будівництва фортеці. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить: «наказано було селищам, від яких були в нас аманати, доставляти ліс на будівництво»; найближчі селища «не сміли виявити непослуху»^[6].

Російська імперія силоміць змушувала Нохчі працювати на завойовника — прорубувати просіки через їхні власні ліси. Імперський історик Потто пише, що начальник лівого флангу Греков «зібрав старшин навколишніх сіл і наказав їм негайно вислати робітників із сокирами для вирубки», і під загрозою розправи «змусив Чеченців коритися», після чого зігнані жителі рубали просіку через свій ліс^[10].

Російська імперія змушувала самих Нохчі прорубувати військові просіки через їхні власні ліси. Історик Д. А. Хожаєв пише, що під час насадження лінії завойовники «примушували підкорених Горців до важких робіт із будівництва доріг і мостів», а тих, хто ухилявся, «нещадно штрафували, відбираючи худобу та майно»^[11]. Імперський історик Потто підтверджує, що просіки від Амір-Аджі-Юрта до Ойсунгура, Істі-Су та Герзель-Аула «через вузьку лісисту смугу… розробляли самі тубільці, під наглядом аксаївських князів»^[10].

Масове переведення селян і козаків на становище безправних військових поселенців (аракчеєвщина). Жорстока експлуатація праці спровокувала повстання бузьких козаків 1817 року^[5].

Використання дешевої робочої сили місцевого населення на шахтах і металургійних заводах в умовах найтяжчої експлуатації^[12].

Регулярна армія Російської імперії примушувала чеченські селища до постачань і робіт для будівництва фортеці. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить: «наказано було селищам, від яких були в нас аманати, доставляти ліс на будівництво»; найближчі селища «не сміли виявити непослуху»^[6].

Російська імперія силоміць змушувала Нохчі працювати на завойовника — прорубувати просіки через їхні власні ліси. Імперський історик Потто пише, що начальник лівого флангу Греков «зібрав старшин навколишніх сіл і наказав їм негайно вислати робітників із сокирами для вирубки», і під загрозою розправи «змусив Чеченців коритися», після чого зігнані жителі рубали просіку через свій ліс^[10].

Російська імперія змушувала самих Нохчі прорубувати військові просіки через їхні власні ліси. Історик Д. А. Хожаєв пише, що під час насадження лінії завойовники «примушували підкорених Горців до важких робіт із будівництва доріг і мостів», а тих, хто ухилявся, «нещадно штрафували, відбираючи худобу та майно»^[11]. Імперський історик Потто підтверджує, що просіки від Амір-Аджі-Юрта до Ойсунгура, Істі-Су та Герзель-Аула «через вузьку лісисту смугу… розробляли самі тубільці, під наглядом аксаївських князів»^[10].

Використання розкуркулених селян, відправлених до системи новостворюваного ГУЛАГу, як примусової безоплатної робочої сили на важких державних роботах^[9].

Смертельно небезпечна експлуатація праці Українських селян, масово засуджених за «законом про п'ять колосків» і засланих до виправно-трудових таборів у період Голодомору^[9].

Використання системи таборів ГУЛАГу як інституту державного рабства для примусової та смертельно небезпечної експлуатації праці репресованих Українців^[3].

Використання полонених учасників спротиву як безоплатної робочої сили в системі концтаборів (наприклад, відправлення до Чорногорського спецтабору Красноярського краю на важкі роботи)^[3].

Використання розкуркулених селян, відправлених до системи новостворюваного ГУЛАГу, як примусової безоплатної робочої сили на важких державних роботах^[9].

Смертельно небезпечна експлуатація праці Українських селян, масово засуджених за «законом про п'ять колосків» і засланих до виправно-трудових таборів у період Голодомору^[9].

Використання системи таборів ГУЛАГу як інституту державного рабства для примусової та смертельно небезпечної експлуатації праці репресованих Українців^[3].

Використання полонених учасників спротиву як безоплатної робочої сили в системі концтаборів (наприклад, відправлення до Чорногорського спецтабору Красноярського краю на важкі роботи)^[3].

Смертельно небезпечна експлуатація праці Українських селян, масово засуджених за «законом про п'ять колосків» і засланих до виправно-трудових таборів у період Голодомору^[9].

Використання дешевої робочої сили місцевого населення на шахтах і металургійних заводах в умовах найтяжчої експлуатації^[12].

Масове залучення населення до будівництва військових об'єктів в інтересах Москви. Цар офіційно дякував гетьманові за «понесені чималі труди... у зведенні печерської фортифікації»^[1][2].