Інтеграційні реформи Петра I та Північна війна (1700–1708)

Відправлення козацьких полків на далекі театри бойових дій (країни Балтії, Польща), що вело до їхнього виснаження. Війська були «цілорічною військовою службою утруджений, знужнілий, опішалий, знищілий»^[1][2].

Удушення економіки автономії через систему військового постою регулярної армії: «А коли на зимових квартирах компанія і сердюки стоять... 24 особи посполитих одного компанійця без жодних вимислів годують»^[1][2].

Масове залучення населення до будівництва військових об'єктів в інтересах Москви. Цар офіційно дякував гетьманові та старшині за «усердне радіння (і чималопонесені труди) в робленні печерської фортифікації» й обіцяв за цю «службу і труди в робленні пом'янутої фортифікації» свою «превисоку милість»^[1].

Підготовка демонтажу автономії під час реформ 1707 року: за свідченням Орлика, козацька старшина очікувала, що імперія готується «Козаків у регулярне військо перемінити… права і вольності військові поламати»^[1][2].

Підготовка до ліквідації Гетьманщини через губернську реформу, до якої штучно вписувалися козацькі міста. Москва планувала «городи Малоросійські у свою область відбирати»^[1][2].

Курс на повне поглинання та знищення самого імені козацької держави. Орлик у Бендерській конституції 1710 року фіксував намір Москви «Військо Запорозьке Низове викоренити й ім'я того вічно згладити»^[1]. Грушевський підтверджує системність курсу: союз Мазепи зі шведським королем лише «дав притоку правительству московському… взяти ся сильнїйше до касовання української автономії. Таку лїнїю московське правительство вело з самого початку»^[3]. Йшлося про поневолення всього народу: Московська держава, за преамбулою конституції Орлика, змогла права та вольності «порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо»^[4].