Примушення Чечні до присяги весняним туром Фезе: аманати з примушених до присяги громад, знищення аулів по Джалці, штраф худобою (лютий-квітень 1837)

У лютому-квітні 1837 року, продовжуючи січневе винищення Малої Чечні (кампанія C1160), командування російського Кавказького корпусу провело серію експедицій генерала Фезе по східній і центральній Чечні: лютневий рух через Шалі, Герменчук і Мічик, березневий марш вгору по Джалці, квітневий нічний рейд на Гертлінське селище. Санкцію Розен виклав у донесенні військовому міністру Чернишову: похід «за Аргуном» - «для зменшення в чеченцях довіри до підбурювачів і відхилення їх від наміру з'єднатися з Шамілем» (Шаміль - імам, керівник опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню)^[1]. Гертлінський рейд оголошений у рапорті Розена Чернишову від 30 травня 1837 карою: «для руйнування або остаточного винищення цієї хижацької партії... і для покарання його жителів»^[1].

Весняний тур Фезе по Чечні (лютий-квітень 1837) будувався на демонстративному насильстві, що конвертувалося в покірність. Рапорт Розена військовому міністру Чернишову від 4 березня 1837 фіксує результат винищення аулів: «чеченці, охоплені страхом від попередніх дій... прийшли у велике зневір'я»^[1] - після чого присяги пішли одна за одною. Сам Фезе доповів розрахунок генералу Вельямінову 15 березня 1837: він діяв «у намірі користуватися по можливості панічним страхом», яким після бою при Автурах «охоплені були тавлінці й андійці»^[2]; тим же словом рапорт Розена від 11 березня описує вимогу покірності з андійців - «бажаючи скористатися страхом»^[1]. Страх гнав людей із землі: після березневих облав по лісах жителі, за рапортом від 12 квітня, «цими пошуками примушені були піти у віддалені гори»^[1].

У лютому-березні 1837 року війська Фезе, винищуючи аули тих, хто ухилявся, брали з чеченських громад присяги імперії одну за одною - рапорти Розена військовому міністру Чернишову рахують їх за датами: 6 лютого Шалі («принесли присягу на покірність нашому уряду і представили в заставу оної аманатів»), 8 лютого Герменчук («поновлена присяга на підданство»), 15 лютого Гельдіген («принесли присягу на вірнопідданство і видали за вибором з кращих сімейств аманатів»), 21 лютого шість аулів Мічика, 25 лютого аули по Яман-су від Балан-су до Білетлі і на Аксаї^[1]. До 24 лютого, за рапортом від 11 березня, Фезе «привів до покірності чеченців, що мешкають по р. Мічику»; наприкінці березня біля табору при Устар-хані війська взяли присягу зі старшин Гойтинського лісу і Мартанського міжгір'я - ті «принесли присягу на вірнопідданство Г. І. (Государю Імператору) і представили аманатів у забезпечення своєї покірності»^[1]. Присяга під військами, що щойно винищили сусідні аули, закріплювала підпорядкування як юридичний факт (аманат - людина, яку імперія забирала в громади як гарантію підпорядкування).

Кожна присяга весняного туру Фезе (лютий-квітень 1837) оплачувалася людьми: війська забирали аманатів (аманат - людина, яку імперія забирала в громади як гарантію підпорядкування) у кожної підпорядкованої громади. Рапорти Розена військовому міністру Чернишову фіксують механізм: Шалі - «представили в заставу оної аманатів», Гельдіген - «видали за вибором з кращих сімейств аманатів», Яман-су і Аксай - «із забезпеченням оної аманатами», Гойтинський ліс і Мартанське міжгір'я - «представили аманатів у забезпечення своєї покірності»; зведення від 4 березня 1837 рахує: за 12-22 лютого «взято аманатів 52 чол.»^[1]. У квітні в Гертлінському селищі, за рапортом від 30 травня, «Фезе наказав узяти під варту сімейство старшини і ще 12 душ»^[1].

За весняний тур Фезе по Чечні (лютий-квітень 1837) війська увели в полон десятки жителів, більшість - беззбройних. Зведення рапорту Розена військовому міністру Чернишову від 4 березня 1837: за 12-22 лютого «захоплено військами нашими в полон 52 душі жителів, що не підкорилися добровільно, у тому числі 8 чол. озброєних»^[1] - тобто 44 з 52 полонених зброї не мали. Рапорт від 23 лютого про спалення Сеїд-юрта і Автура: взяті «один чеченець і три жінки, що не встигли піти в ліс»^[1]. У ніч на 22 березня біля Гурдалі, за рапортом від 12 квітня, підполковник Пантелєєв «захопив у полон 9 чеченців непокірних»; у квітневому рейді на Гертлінське селище «захоплено ще 18 душ, що належать до сімейств хижаків»^[1].

Весняний тур Фезе (лютий-квітень 1837) знищував житло і зимове господарство чеченських громад. Рапорт Розена військовому міністру Чернишову від 23 лютого 1837: 5 лютого «війська наші винищили аули Ахой-юрт і Люмік-юрт, що лежали на шляху, і хутори ворожих чеченців», 9 лютого винищені Сеїд-юрт і Автур^[1]. У березневому марші вгору по Джалці, за рапортом від 12 квітня, «залишені ними чотири аули зайняті і винищені без опору. Потім війська проникли в хащу лісу, знищили кутани (зимові споруди для худоби)»; 26 березня війська знищували кутани біля Шалі, і своїм маршрутом те ж робила колона Бірзуля^[1].

Знищуючи в березні 1837 року кутани (зимові споруди для худоби) по Джалці та біля Шалі, війська Фезе цілеспрямовано палили продовольство. Рапорт Розена військовому міністру Чернишову від 12 квітня 1837 фіксує: у кутанах «спалили значну кількість знайденого в них хліба», біля Шалі війська «захопили вартових, що перебували при них, і безліч їстівних припасів», а колона Бірзуля спалила «кілька сот четвертей знайденого в них хліба» (четверть - старовинна міра зерна, близько 210 літрів)^[1]. Спалення сотень четвертей хліба наприкінці зими позбавляло сім'ї, що пішли в ліси і гори, засобів дожити до врожаю.

Протягом усього весняного туру Фезе (лютий-квітень 1837) війська забирали худобу і майно чеченців. За рапортами Розена військовому міністру Чернишову: 5 лютого відбито худобу загону мулли Уді - «148 штук різного роду худоби»; 11 лютого «захоплено 213 штук різного роду худоби, що належала непокірним чеченцям»; проти тих, що переховувалися в лісах, «зроблені були за різними напрямками пошуки... і захоплено в багатьох із них різного роду худобу і майно»^[1]. Квітневий рейд на Гертлінське селище, за рапортом від 30 травня, взяв «465 штук дрібної худоби»^[1].

Весняний тур Фезе (лютий-квітень 1837) прорубував чеченські ліси під військові дороги. За рапортами Розена військовому міністру Чернишову: у лютому прорубано дорогу «в лісах через Качаликівські гори по Мічику і між аулами Казбеком і Аку-юртом»; рапорт від 12 квітня зазначає, що березневий марш ішов «просікою, прорубаною ним у лютому місяці цього року»; сам Фезе наприкінці лютого рухався, «розробляючи в'ючну стежку в придатну дорогу для проїзду всяких вантажів»^[1]. Просіки і дороги в лісах позбавляли чеченські громади природного захисту і відкривали військам постійний доступ углиб країни.

Покірність, взята військами Фезе в лютому 1837 року, одразу оберталася трудовою повинністю. Рапорт Розена військовому міністру Чернишову від 4 березня 1837 записує: 21 лютого «жителі шести сусідніх аулів виявили покірність і вислали робітників для прорубки, разом з кумиками, дороги в лісах через Качаликівські гори по Мічику»^[1] - щойно підпорядковані громади імперія поставила рубати ліс під військову дорогу проти них же; повинність ішла в пакеті підпорядкування, як пізніше її закріплять типові «Умови, що приписуються горцям, які підкоряються».

Квітневим рейдом 1837 року на Гертлінське селище війська генерала Фезе наклали на все село колективне майнове стягнення: за рапортом Розена військовому міністру Чернишову від 30 травня, понад забрану під час рейду худобу «покладено на селище штраф у 132 штуки худоби»^[1] - платило селище цілком, без розбору особистої причетності жителів.