Колективні покарання епохи абрецтва: штрафи, постій військ і висилки за Зелімхана (1905-1913)
У 1905-1913 роках Російська імперія розправлялася з цілими чеченськими селами: штрафувала їх, ставила війська на постій коштом самих жителів, висилала родичів і сотні сімей, зносила хутори. Приводів було два - революція 1905 року і абрек Зелімхан. На початок XX століття минуло сорок років після кінця Кавказької війни, але, як пишуть історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов, «управління Чечнею здійснювалося заходами, характерними для стану воєнного положення», у краї зберігався «військово-окупаційний режим», і обмежувальні заходи тільки посилювалися[1]. На це тло лягла перша російська революція 1905-1907 років: 24 жовтня 1905 року воєнне положення введено в усій Чечні, з січня 1906 року запрацювали військово-польові суди[1]. Другим приводом стало абрецтво - імперським словом «абрек» називали горця, оголошеного поза законом, який пішов у гори зі зброєю. Найвідомішим із них був Зелімхан із села Харачой: у 1901 році, за його власними словами, він був сімейною людиною із заможної родини з млином і пасікою, але після сварки двох фамілій через сватання влада заарештувала його разом зі старим батьком і родичами; Зелімхан утік із грозненської тюрми і до самої загибелі в 1913 році був для адміністрації головним ворогом у краї[1]. Відповідала влада не йому, а всім - до того ж діяла заборона зброї, яка «стосувалася виключно горців та іногородніх і не поширювалася на козаків»[1]. Проти окремих селищ і цілих аульних дільниць, фіксують ті самі історики, «широко практикувалися колективні покарання»[1]. Такі розправи були беззаконними і за мірками самої імперії: стаття 50 Гаазького положення про закони і звичаї сухопутної війни - конвенції, підписаної і ратифікованої Російською імперією, - забороняла накладати «загальне стягнення, грошове або інше... на все населення за ті діяння одиничних осіб, у яких не може бути вбачена солідарна відповідальність населення»[2]. А військова директива кінця 1907 року приписувала в разі повстання діяти, «розсіюючи банди до повного знищення, а так само стираючи з лиця землі селища, що їх переховували, пам'ятаючи, що такий спосіб не тільки буде дієвішим, а й гуманнішим»[1]. Підсумок сформулював чеченський революціонер Асланбек Шеріпов: «Влада тероризувала мирне населення, а абреки тероризували цю владу...»[1].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 11 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 7 |
| S0010 | Регулярна армія | 3 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Реалізовані процедури
10 жовтня 1905 року на грозненському ринку війська Російської імперії стріляли не по погромниках, а по чеченцях, яких громили озброєні запасні: історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть, що солдати Ширванського полку на чолі з полковником Поповим застосували зброю, «...розстрілюючи чеченців, які ховалися, розшукуючи їх по горищах і підвалах, у той час як запасні та хулігани громили і грабували на очах у начальства магазини»; за підрахунком істориків, у ході погрому постраждало 27 чеченців, з яких 17 було вбито[1].
Військова директива Російської імперії кінця 1907 року приписувала командувачу бригади, що стояла в Грозненському і Веденському округах, у разі повстання «...діяти з повною енергією, розсіюючи банди до повного знищення, а так само стираючи з лиця землі селища, що їх переховували, пам'ятаючи, що такий спосіб не тільки буде дієвішим, а й гуманнішим»[1]. Приписане виконували. У серпні 1908 року «екзекуції» з масовими обшуками зазнало селище Цацан-Юрт, з жителів якого стягнули «контрибуцію» за нездану зброю - 7 тисяч рублів[1]. У 1911 році у Веденському і Грозненському округах знесли всі хутори, побудовані «самовільно», а з чеченського населення обох округів стягнули 100 тисяч рублів на користь постраждалих «...під час нападу зграї Зелімхана»[1]. Людей з оточення абрека вбивали і вішали: повішено Саламбека Гороводжиєва, у березні 1911 року в Старих Атагах убито Аюба Томаєва[1]. Переслідували і за слово: «Найсуворішим чином була заборонена будь-яка пропаганда, що підриває авторитет уряду і місцевої влади», порушнику загрожувало до трьох років тюрми або штраф до 3 тисяч рублів[1].
Наприкінці 1906 року каральний загін Російської імперії з артилерією і козаками відновлював владу у Веденському окрузі: «селища Ніжалой, Нохч-Келой, Хой і Макажой, жителі яких уперто відмовлялися підкорятися, були піддані артилерійському обстрілу»; зазначалося, що в результаті каральної експедиції «...більша частина населення Веденського округу, охоплена панікою, втекла в гори, де терпить голод і холод»; заарештовано кілька сотень людей, більшість засуджено і заслано[1]. У серпні 1908 року «екзекуції» з масовими обшуками зазнало селище Цацан-Юрт[1].
За підсумками «червленських нарад» 1905-1906 років Російська імперія встановила механізм кругової грошової відповідальності: штрафи з винних, «а в разі їхньої матеріальної неспроможності - штрафні санкції переходили на сільську громаду, до якої належав винний»[1]. Старі Атаги за переховування земляка-абрека оштрафовано двічі - на 3, потім на 6 тисяч рублів; їм же приписано у триденний строк здати «100 гвинтівок, дві тисячі патронів і 500 кинджалів», видати абреків Томаєва і Хорсієва, які переховувалися в селі, і «зібрати кошти на обладнання сільської поліцейської дільниці телефонним зв'язком»[1]. Цацан-Юрт у 1908 році виплатив «контрибуцію» за нездану зброю - 7 тисяч рублів[1]. У 1911 році наказом намісника з усього чеченського населення Грозненського і Веденського округів «стягнуто 100 тисяч рублів» у відшкодування постраждалим «...під час нападу зграї Зелімхана»[1].
Російська імперія в 1911 році призначила в зоні дій Зелімхана «урядових старшин» і поставила війська на утримання самих жителів: «У селища Харачой, Дишне-Ведено, Мехкети, Завірхі, Хаттуні, Ешелхотой, Елістанджі, Таузень, Істі-Су, Майртуп, Хой, Іхарой, Рігахой, Макажой, Автури і Варандинські хутори направлено на постій військові команди»[1]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть про цю практику: «широко практикувалося направлення в чеченські селища військових підрозділів, утримання яких тяжким тягарем лягало на місцевих жителів»[1].
Російська імперія в 1911 році знесла чеченські хутори двох округів: «Було розпочато насильницьке знесення всіх «самовільно» побудованих (а інших тут не було) хуторів у Веденському і Грозненському округах»[1]; чеченські хутори «неодноразово зносилися, зокрема й під приводом «покарання» за переховування абреків»[1].
У 1906 році начальник Веденського округу підполковник Добровольський, як пишуть історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов, «не знайшов нічого розумнішого, ніж дати команду в Харачої хапати жінок-родичок абрека Зелімхана»[1]. «Восени 1910 р. схоплено і вислано сім'ю Зелімхана», а в листопаді 1911 року «вислано 24 родичів Зелімхана разом із сім'ями, після того як вони не виконали вимогу видати або вбити Зелімхана» - за донесенням влади, ці люди ще й «...агітували серед іншого населення Хорочоя, що робити цього не слід»[1].
Російська імперія до 1913 року заарештувала і вислала з Терської області тисячі людей «за звинуваченням у переховуванні абрека»[1]. «У ході придушення виступів у гірській частині Чечні були вислані сотні селян з одного лише Веденського округу. У результаті велика кількість сімей позбулися головних годувальників і опинилися на межі злиднів» - частину здобичі Зелімхан витрачав на підтримку сімей висланих[1].
Російська імперія 24 жовтня 1905 року ввела воєнне положення «у Грозненському, Веденському і Хасав-Юртівському округах Терської області, тобто в усій Чечні», а 23 грудня поширила його на всю область[1]. Заборона зброї «стосувалася виключно горців та іногородніх і не поширювалася на козаків. Ба більше... намісник Кавказу розпорядився безплатно роздати козакам Терської області 10 тисяч однозарядних гвинтівок-берданок і мільйон патронів»[1]. 22 червня 1909 року воєнне положення скасовано - але «в Терській області одночасно вводився «стан посиленої охорони»», розпорядження якого «фактично звели на «ніщо» демократичні права і свободи, «даровані» імператорським указом від 17 жовтня 1905 р.»[1].
У січні 1908 року начальник Терської області секретним циркуляром приписав «установити секретний нагляд за діяльністю мусульманського духовенства, «...а так само за появою емісарів із Туреччини»»[1]. У 1911 році «російська влада пішла на безпрецедентний крок - у 1911 р. з Терської області вислано в адміністративному порядку одразу вісім шейхів, як кадирійського, так і накшбандійського тарикатів (шейх - духовний наставник, тарикат - релігійне братство учнів навколо такого наставника)... Головний покровитель Зелімхана - Баматгірі-хаджі Мітаєв, а також інгуський шейх Батал-хаджі Белхороєв, померли на засланні»[1].
Російська імперія з 10 січня 1906 року ввела в Терській області військово-польові суди - їм передавалися «...особи, які вчинили вбивство, розбій, грабіж і напад на вартового або військовий караул, а також збройний опір владі і напад на чинів військ і поліції і на всіх взагалі посадових осіб...»; за час роботи цих судів, до 19 квітня 1907 року, на Кавказі до смертної кари засуджено 195 осіб, ще 47 - до каторги[1].