у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Росія не визнавала Ічкерію незалежною державою, а її обраних президента та уряд - стороною війни і переговорів.
9 грудня 1994 року, за два дні до відкритого вторгнення, голова уряду Росії Черномирдін постановою № 1360 наказав МВС і міністерству оборони роззброїти «незаконні збройні формування» (так Росія називала Збройні сили Ічкерії)[1]. 17 грудня президент Росії Єльцин указом № 2200 створив для Ічкерії російську адміністрацію. 20 грудня уряд Росії постановою № 1411 зобов'язав усі підприємства, організації та установи республіки виконувати рішення цієї адміністрації (докладніше: «Встановлення нової системи управління»)[2].
Президент, міністри та генерали Росії всю війну відмовлялися вести переговори з керівництвом Ічкерії або вимагали спершу здати зброю і розпустити її армію[2].
1 лютого 1995 року виконувач обов'язків генерального прокурора Росії Ільюшенко звинуватив Джохара Дудаєва, обраного президента Ічкерії, у державній зраді, закликах до тероризму, порушенні національної та расової рівності й закону про референдуми[3]. Генеральна прокуратура Росії видала ордер на арешт чеченського президента й оголосила його у всеросійський розшук[2].
30 липня 1995 року Росія підписала з Ічкерією угоду про припинення воєнних дій. Російська делегація дописала до її першого рядка, що Ічкерію не визнає законодавство Росії[4][5].
12 грудня 1994 року, наступного дня після відкритого вторгнення, російська делегація на переговорах у Владикавказі, столиці Північної Осетії, зажадала від представників Ічкерії визнати республіку частиною Росії[2].
17 грудня 1994 року президент Ічкерії Джохар Дудаєв повідомив Єльцина телеграмою, що наказав припинити вогонь по російських військах, і запропонував без попередніх умов почати переговори, які очолить сам[6]. 18 грудня Єльцин телеграмою звелів президентові Ічкерії того ж дня з'явитися в Моздок, місто в підконтрольній Росії Північній Осетії, до штабу окупаційних військ і підписати документ про здачу зброї та припинення вогню[6][2]. Пресслужба президента Росії повідомила російському агентству ІТАР-ТАРС, що на наступні телеграми чеченського президента відповідати не будуть[7]. 23 грудня Джохар Дудаєв передав через російського уповноваженого з прав людини Сергія Ковальова міністрові закордонних справ Росії Козирєву, що готовий негайно припинити вогонь і вести переговори про все, зокрема про роззброєння армії Ічкерії, але відповіді з Москви не отримав[2]. 27 грудня Єльцин у телевізійному зверненні до громадян Росії оголосив: «режим у Грозному [так президент Росії називав уряд Ічкерії] незаконний», а про переговори сказав: «Предмет переговорів - припинення вогню і здача зброї»[8][2]. 31 грудня російська армія почала штурм Грозного, столиці Ічкерії (докладніше: «Воєнна інтервенція»)[2].
18 січня 1995 року президент Росії Єльцин сказав на російському телебаченні, що з Джохаром Дудаєвим говорити не буде[2]. З лютого по червень 1995 року міністр оборони Росії Грачов і командувач окупаційними військами Куліков відповідали на пропозиції Аслана Масхадова, начальника Головного штабу Збройних сил Ічкерії, про перемир'я, що говоритимуть лише про здачу зброї та розпуск армії Ічкерії[9][2][10]. 19 травня 1995 року Єльцин відхилив закон, яким 12 квітня російські депутати доручили уряду Росії негайно почати прямі переговори з керівництвом Ічкерії без попередніх умов[2][11]. 5 липня 1995 року, через два тижні після початку переговорів з Ічкерією в Грозному, голова уряду Росії Черномирдін і російські переговірники оголосили, що не обговорюватимуть її статус[2].
10 січня 1996 року голова уряду Росії Черномирдін сказав: «Чечня — це Росія»[12]. 11 січня уряд Росії в листі Генеральному секретареві ООН назвав причиною війни владу Ічкерії, оголосивши її незаконною, а саму Ічкерію - частиною Росії[13]. 7 квітня міністр Росії у справах національностей Михайлов сказав, що сторонами переговорів мають стати командири Збройних сил Ічкерії. 17 квітня міністр юстиції Росії Ковальов заявив, що з Джохаром Дудаєвим, «суб'єктом кримінального процесу», прямі переговори неможливі, і запропонував йому прийти до російського суду. 21 квітня російські військові вбили президента Ічкерії (докладніше: «Нейтралізація опозиції»). 25 квітня міністр юстиції Ковальов оголосив, що переговори з командирами Збройних сил Ічкерії вестиме маріонетковий уряд у Грозному[2].
27 травня 1996 року президент Росії Єльцин приймав у Кремлі на переговорах про припинення вогню делегацію Ічкерії на чолі із Зелімханом Яндарбієвим, виконувачем обов'язків президента Ічкерії. Російські організатори зустрічі відвели представникам Ічкерії місця збоку столу, а Єльцин сів на чолі. Зелімхан Яндарбієв зажадав сісти навпроти президента Росії, як на переговорах двох держав, і на «Сідайте» Єльцина відповів йому за столом переговорів: «Я таким тоном не сяду». Президент Росії пересів на середину столу[14]. Російська делегація не вписала в домовленість про припинення вогню назви сторін, і голова уряду Росії Черномирдін із Зелімханом Яндарбієвим підписалися під нею прізвищами без посад. Міністр Росії у справах національностей Михайлов пояснив це журналістам на пресконференції в російському агентстві «Інтерфакс»: «Якби написати «Ічкерія», то це практично визнавати існування республіки, якої не існує...»[14]. 28 травня російські організатори зустрічі не дали делегації Ічкерії зустрітися з московськими журналістами, і ввечері делегація полетіла в підконтрольну Росії Інгушетію[2].
25 липня 1996 року генерал Пуліковський, виконувач обов'язків командувача окупаційними військами, сказав журналістам, що з командирами Збройних сил Ічкерії обговорить лише місце і час здачі зброї[15]. 28 липня Пуліковський відповів в ефірі російського телеканалу РТР на пропозицію Аслана Масхадова обговорити припинення війни, що не знає, де шукати керівництво Ічкерії[16][2].
Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що президент і уряд Росії називали війну своєю внутрішньою справою[2].
31 серпня 1996 року генерал Лебедь, секретар Ради безпеки Росії, і Аслан Масхадов, начальник Головного штабу Збройних сил Ічкерії, підписали в Хасав'юрті, місті в підконтрольному Росії Дагестані, угоди про виведення окупаційних військ (докладніше: «Фіктивні договори»). Росія та Ічкерія відклали рішення про незалежність Ічкерії на п'ять років, до 31 грудня 2001 року[17][2]. Слова «Ічкерія» в угодах немає: республіку названо Чеченською Республікою[17]. У вересні 1999 року російська армія вторглася в Ічкерію вдруге після 1994 року[2].