у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Російські спецслужби та армія давали маріонетковій опозиції гроші, зброю, інструкторів, танкістів і льотчиків, щоб скинути Джохара Дудаєва, обраного президента Чеченської Республіки.
Улітку 1994 року міністерство Росії у справах національностей і ФСК (попередниця сучасної ФСБ) допомагали маріонетковій опозиції набирати збройних бійців у Знаменському, селі на північному заході Ічкерії, і в Урус-Мартані, місті на південний захід від Грозного[1]. Росія виділила понад 150 мільярдів рублів Тимчасовій раді, керівництву маріонеткової опозиції, яке та затвердила на з'їзді 3 червня. ФСК в аналітичній довідці назвала голову Тимчасової ради найбільш підхожим для підтримки[1].
3 вересня 1994 року уряд Росії у зверненні до чеченського народу запропонував Джохару Дудаєву піти у відставку[1].
5 вересня 1994 року Генеральний штаб російської армії наказав передати Тимчасовій раді 10 бронетранспортерів і 6 бойових вертольотів з екіпажами[1]. З цих вертольотів російські льотчики обстрілювали ракетами житлові будинки Ічкерії (докладніше: «Невибіркові напади»). У листопаді російська армія передала раді танки[1][2].
У вересні та жовтні 1994 року російські офіцери вчили понад сто бійців Тимчасової ради водити танки Т-62 і стріляти з армійських мінометів на полігоні «Прудбой» під Волгоградом, містом на півдні Росії[3][1].
У жовтні 1994 року начальник московського управління ФСК Савостьянов звелів знайти для Тимчасової ради російських солдатів і офіцерів, які вміють обслуговувати бронетехніку й воювати на ній. Військова контррозвідка ФСК добирала кандидатів[4]. З 3 по 9 листопада офіцери ФСК їздили по військових частинах під Москвою та укладали з танкістами контракти[1][4].
У листопаді 1994 року начальник Генерального штабу російської армії Колесников дозволив відправити завербованих на Кавказ. Заступник міністра Росії у справах національностей Котенков керував відправленням, і до 16 листопада завербованих привезли в Моздок, місто в підконтрольній Росії Північній Осетії біля кордону Чеченської Республіки[1]. Росія заперечувала, що посилала своїх військових воювати за Тимчасову раду (докладніше: «Брехня про власні дії»).
Восени 1994 року співробітники ФСК воювали на боці маріонеткової опозиції[1].
З вересня 1994 року, до штурму Грозного 26 листопада, бійці Тимчасової ради та російські екіпажі нападали на Ічкерію. 2 вересня бійці ради й колона з дванадцяти танків із російськими екіпажами напали на Грозний. Збройні сили Ічкерії зупинили їх біля селища Долинського, на північний захід від Грозного, підбили танк і захопили в полон вісьмох людей, серед них, за першими даними, російських військових[5][6][7][1][8][9]. 30 вересня російські льотчики з чотирьох вертольотів Тимчасової ради обстріляли ракетами аеропорт «Сєверний» у Грозному і знищили п'ять цивільних літаків і два літаки армії Ічкерії, а бійці маріонеткової опозиції перекрили в'їзди до міста[1][10][11]. Джохар Дудаєв відкинув ультиматум Тимчасової ради здатися за шість годин, і бійці ради розійшлися, не напавши на Грозний[10][12]. 15 жовтня бійці Тимчасової ради штурмували Грозний з півдня та з півночі, і Збройні сили Ічкерії відбили штурм. Захисники захопили в полон кілька десятків нападників, серед них, за різними даними, від 12 до 15 російських офіцерів[12], а 16 жовтня бійці ради відступили на свої бази, у Знаменське та в Гехі, село на південний захід від Грозного[1].
17 листопада 1994 року, за дев'ять днів до штурму Грозного, група російських офіцерів на чолі з начальником Генерального штабу Колесниковим прилетіла з Москви в Моздок[1]. Валерій Яков, спеціальний кореспондент московської газети «Известия», у листопаді 1996 року писав про підготовку штурму: «Там, у Моздоку, на базі „Арсенал" контрактники [завербовані російські військові]… навчали чеченські екіпажі [Тимчасової ради]… Усього контрактники отримали 40 абсолютно нових танків, із них 16 машин були з „російськими" екіпажами»[13][4]. 26 листопада бійці Тимчасової ради та російські танкісти під командуванням Жукова, заступника командира російського армійського корпусу з Волгограда, штурмували Грозний[1][4]. Зелімхан Яндарбієв, віцепрезидент Чеченської Республіки, писав у спогадах, що вранці побачив початок штурму з вікна свого кабінету в президентському палаці: «на північно-східній околиці міста, з боку Толстой-Юрта [села на північ від Грозного, де стояли бійці Тимчасової ради], загуркотіли танково-артилерійські постріли»[14]. Танки дійшли до центру Грозного, де бійці Збройних сил Ічкерії розстрілювали їх із гранатометів[1]. Захисники розбили нападників і, за даними уряду Чеченської Республіки, захопили в полон 68 російських військових[15]. Серед полонених були солдати й офіцери російської Кантемирівської танкової дивізії з-під Москви[16].
Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що без військової допомоги Росії маріонеткова опозиція не могла скинути Джохара Дудаєва[1].
Після поразки 26 листопада Тимчасова рада відвела бійців на бази[17][1]. Через п'ятнадцять днів, 11 грудня 1994 року, російська армія відкрито вторглася в Чеченську Республіку Ічкерія (докладніше: «Воєнна інтервенція»)[1].