Агресори можуть ініціювати, спонсорувати та таємно координувати насильницьку зміну влади в колонізованому суспільстві. Шляхом повалення легітимного уряду силами внутрішньої опозиції, радикальних груп або завербованих військових колонізатор штучно створює політичну кризу. Це дозволяє йому оперативно встановити маріонетковий режим без необхідності розпочинати відкриту повномасштабну воєнну інтервенцію.
Провокування більшовиками повстання робітників заводу «Арсенал» у самому Києві прямо під час наступу червоних військ: це був «збройний виступ, організований Київ. к-том Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) проти Української Центральної Ради», причому «планувалося на час підходу до Києва рад. військ у ході війни рад. Росії проти УНР 1917—18»[1].
Збройне захоплення влади: заява ГКЧП від 18 серпня 1991 року оголосила про перехід повноважень президента СРСР: «У зв'язку з неможливістю за станом здоров'я виконання Горбачовим Михайлом Сергійовичем обов'язків Президента СРСР і переходом… повноважень Президента Союзу РСР до віцепрезидента СРСР Янаєва Геннадія Івановича… утворити Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ГКЧП СРСР)»[2]. Путч було приурочено до зриву договірного перезаснування Союзу: «Утворенню ГКЧП передував так званий новоогарьовський процес - започатковані 23 квітня 1991 переговори президента СРСР М.Горбачова в його заміській резиденції Ново-Огарьово з керівниками союзних республік про підписання нового Союзного договору»[3] - переворот обірвав цей процес.
Спроба збройного захоплення влади навесні 2014 року через штурм обласних адміністрацій: ООН зафіксувала, що вже «у середині квітня 2014 року» «групи озброєних людей незаконно здійснили добре організоване і скоординоване захоплення громадських будівель та відділень міліції і служб безпеки в містах і селищах Донецької та Луганської областей», а «з метою збереження контролю над захопленими районами ці групи звели барикади і блокпости»[4]. У Харкові переворот було швидко придушено.