Продовження російсько-української війни: Збройна агресія на Донбасі (2014–2015)

Захоплення Слов'янська збройною групою, що перейшла кордон, і формування сепаратистських «ДНР»/«ЛНР»: командир загону прямо визнав, що «практично маховик війни, яка досі йде, запустив наш загін», і що «спусковий гачок війни все-таки натиснув я»^[2]. Паралельно «групи озброєних людей незаконно здійснили добре організоване і скоординоване захоплення громадських будівель та відділень міліції і служб безпеки»^[1]. Керівництво «республіки» від самого початку було присланим із Москви: «Олександр Бородай - перший прем'єр-міністр ДНР, який 2014 року передав повноваження Олександрові Захарченку», москвич, що виріс «в інтелігентній московській родині»^[5].

Масована кампанія з конструювання фейків для розлюднення українців: в ефірі державного телеканалу стверджувалося, що «українські збройні сили зігнали мешканців міста на центральну площу та публічно стратили маленького хлопчика і його матір», однак «немає жодних доказів, які підтверджували б твердження Пишняк», а опитані мешканці Слов'янська розповідь не підтвердили^[6]. Тим самим методом сфабриковано «загибель 10-річної дівчинки» в Петровському районі Донецька (березень 2015): кореспонденти BBC на місці встановили, що такої дівчинки ніколи не існувало^[7]. Паралельно тривала операція з приховування відповідальності за знищення рейсу MH17: Міноборони РФ «виступило з серією суперечливих заяв, що покладали вину за знищення Boeing 777 на Україну, а не на Росію чи керованих Росією сепаратистів», а заступник міністра оборони публічно повторив «сфабриковане твердження, що виникло у Twitter, про те, як іспанський авіадиспетчер на ім'я Карлос бачив два українські винищувачі поруч із MH17»^[3].

Використання пов'язаного зі спецслужбами хакерського угруповання для зламу програмного забезпечення українських артилеристів: «файл 'Попр-Д30.apk' був пов'язаний з легітимним застосунком, який спочатку був розроблений усередині України офіцером 55-ї артилерійської бригади Ярославом Шерстюком», а «поглиблений реверс-інжиніринг показав, що APK містив Android-варіант X-Agent» - імпланта, ексклюзивним оператором якого є FANCY BEAR^[8]. Тим самим інструментарієм велися кібератаки на українську енергомережу взимку 2015 і 2016 років^[9][10].

Відкритий перехід державного кордону регулярними військами РФ улітку-восени 2014 року для порятунку сепаратистів від розгрому: командир «ДНР» визнав, що вирішальну роль відіграли російські військові, які приїжджали «у відпустці» - «в основному на Маріуполь наступали «відпускники». Коли вони пішли, хиткою залишилися і лінія фронту, і можливості»^[2]. Наступ обернувся важкими втратами української армії під Іловайськом і Дебальцевим. Присутність регулярних військ тривала й у 2015 році: узяті в полон під Щастям ГРУшники були «бійці 3-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення Головного управління Генштабу ЗС РФ, які 26 березня прибули на територію України та були розквартировані в Луганську»^[11].

Масові незаконні затримання та викрадення мирних громадян на окупованих територіях: «озброєні групи продовжували чинити викрадення, піддавати людей фізичним і психологічним тортурам, жорстокому поводженню», причому «людей викрадали з метою отримання викупу, для примусової праці та для обміну на бійців, захоплених українською владою»^[1].

Систематичне застосування катувань і фізичного насильства до цивільних за проукраїнську позицію: ООН фіксувала, що «озброєні групи продовжували чинити викрадення, піддавати людей фізичним і психологічним тортурам, жорстокому поводженню, а також чинити інші серйозні порушення прав людини»^[1]. Викрадених активісток Автомайдану тримали в підвалі, де їх «імовірно, кілька разів били зі зв'язаними руками», а волосся відрізали на покарання^[12].

Фізичне усунення легітимних представників місцевої влади, які чинили опір окупації: «понівечене тіло Володимира Рибака, члена партії „Батьківщина" і депутата міської ради Горлівки (Донецька область), було знайдено біля села Райгородок», причому «Рибака викрали 17 квітня проросійські сили після проукраїнського зібрання в Горлівці. Потім його катували та вбили»^[12].

Залучення до бойових дій російських неонацистських угруповань (таких як ДРГ «Русич» під командуванням О. Мільчакова), ватажки яких відкрито закликали до невмотивованого садистського насильства над цивільними («Ріж бомжів, цуценят і дітей!»)^[13].

Цілеспрямовані кібератаки російських спецслужб на розподільчі підстанції української енергомережі взимку 2015 та 2016 років з метою масового відключення електроенергії для цивільного населення^[9][10].

Спроба збройного захоплення влади навесні 2014 року через штурм обласних адміністрацій: ООН зафіксувала, що вже «у середині квітня 2014 року» «групи озброєних людей незаконно здійснили добре організоване і скоординоване захоплення громадських будівель та відділень міліції і служб безпеки в містах і селищах Донецької та Луганської областей», а «з метою збереження контролю над захопленими районами ці групи звели барикади і блокпости»^[1]. У Харкові переворот було швидко придушено.

Розпалювання збройних сутичок в Одесі 2 травня 2014 року: ООН фіксує насильство, скоєне «в Одесі 2 травня 2014 року під час зіткнень між прибічниками єдності та прибічниками федералізації України, внаслідок яких загинули 48 осіб, переважно прибічники федералізації країни», і зазначає, що «до відповідальності досі ніхто не притягнутий»^[1]. Кульмінацією стала пожежа в Будинку профспілок, де сховалися активісти: моніторингова місія ООН серед головних нерозслідуваних питань називала, «чим була викликана пожежа в Будинку профспілок» і «хто винен у вбивствах»^[14].

Експлуатація одеської трагедії для створення державного пропагандистського міфу та інверсії ролей: реальна картина за даними ООН - сутички «між прибічниками єдності та прибічниками федералізації України, внаслідок яких загинули 48 осіб», при цьому розслідування не завершене і «до відповідальності досі ніхто не притягнутий»^[1]. Ця трагедія використовувалася як моральне виправдання подальшої агресії - тим самим прийомом, що й фейк про «розп'ятого хлопчика», щодо якого «немає жодних доказів, які підтверджували б твердження Пишняк»^[6].