Російська Федерація

Спроба фізичного усунення лідера демократичної опозиції В. Ющенка в розпал передвиборчої кампанії через отруєння діоксином: наприкінці грудня 2004 року «пацієнт надійшов з отруєнням ТХДД; рівні в сироватці його крові (108000 пг/г ліпідної маси) більш ніж у 50 000 разів перевищували показники звичайного населення»^[1]. Отруєння призвело до тяжкого спотворення обличчя кандидата.

Ведення агресивної інформаційної кампанії на користь «свого» кандидата з прямою участю першої особи РФ: у прямому ефірі трьох українських телеканалів за два тижні до голосування лунали похвали урядові кандидата - «уряду В.Януковича вдалося більше: вони змогли наповнити це зростання гарною якістю. Тобто економіка України розвивається диверсифіковано»^[2]. Паралельно опонентів демонізували, звинувачуючи в націоналізмі та профашистських поглядах.

Інспірування загрози розколу країни у відповідь на протести: на з'їзді в Сєвєродонецьку 28 листопада 2004 року голова фракції «Регіонів» Р. Богатирьова дала пряму обіцянку сепаратистського референдуму - «ми на нього з вами не підемо, ми проводитимемо референдум про створення Південно-Східної держави (овації, оплески)»^[3]. Присутність офіційних осіб РФ надавала цьому санкцію Москви: мер Москви Ю. Лужков з трибуни нагадав, що «наш Президент Росії Володимир Володимирович Путін першим привітав Віктора Федоровича Януковича з перемогою»^[3].

Прямий енергетичний шантаж і відключення постачання газу в розпал зими: 1 січня 2006 року - «о 10:00 за московським часом 1 січня 2006 року „Газпром" припинив постачання газу в Україну»^[4]; 1 січня 2009 року - «російський експорт в Україну було припинено 1 січня», після чого експорт до ЄС було «різко скорочено 6 січня та повністю припинено з 7 січня», а в найбільш постраждалих балканських країнах настала гуманітарна надзвичайна ситуація: «частина населення не могла опалювати свої домівки»^[5].

Нав'язування корупційних схем постачання газу через компанію-посередника: Москва «використовувала низку компаній-посередників (Itera з 1998 року, Eural Trans Gas з 2003-го, Rosukrenergo (RUE) з 2005-го) для транспортування, а іноді й постачання газу в Україну», причому така практика «давно критикувалася в європейських урядових колах та органами корпоративного управління (де занепокоєння викликала їхня непрозорість)»^[5]. Співвласник RUE Дмитро Фірташ у грудні 2008 року, за записом посла США, «визнав зв'язки з діячем російської оргзлочинності Семеном Могилевичем, заявивши, що йому було потрібне схвалення Могилевича, щоб узагалі ввійти в бізнес»^[6].

Спроба домовитися з лідером США в обхід Києва, щоб заблокувати євроатлантичну інтеграцію України під загрозою її розчленування: вступ України до НАТО створить «поле конфлікту для вас і нас, довгострокову конфронтацію», а Москва, спираючись на антинатовські сили, «працюватиме над тим, щоб позбавити НАТО можливості розширюватися. Росія постійно створюватиме там проблеми»^[7]. За переказом джерела «Коммерсанта» із самого саміту: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна - це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» - із прозорим натяком, «що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України»^[8].

Цілеспрямований вкид хибних історичних наративів на міжнародній арені: Україна, за версією російського лідера, «не є нацією, що склалася природним чином», а являє собою «штучну країну, створену ще за радянських часів», а її території нібито подаровані - «у 1920-ті та 1930-ті роки Україна отримала територію від Росії - це східна частина країни. 1956 року Кримський півострів було передано Україні»^[7]. Звідси виводилася теза про її можливий розпад: «країна може просто розпастися»^[7].

Спроба легалізувати маргіналізацію державної мови в регіонах: закон «Про засади державної мовної політики» (закон Ківалова-Колесніченка) допускав переведення діловодства на «регіональні мови», фактично закріплюючи домінування російської в русифікованих регіонах^[9].

Використання економічного шантажу та обіцянок кредиту вкупі зі знижкою на газ для примусу В. Януковича до зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС: 17 грудня 2013 року було оголошено про зниження ціни газу «до 268,5 долара за тисячу кубометрів» (замість 410) і про те, що «Україна, згідно з двосторонніми домовленостями, отримає 15 мільярдів доларів з російського Фонду національного добробуту, продавши Москві на цю суму свої державні цінні папери». При цьому Путін підкреслив: «Ми вважаємо, що це тимчасове рішення, маючи на увазі, що довгострокові, довготривалі домовленості повинні бути й будуть досягнуті»^[10].

Використання регулярних військ без розпізнавальних знаків для встановлення контролю над півостровом. Через рік це визнав В. Путін на «прямій лінії» 17 квітня 2014 року: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже коректно, але… рішуче і професійно»^[11]. Українські гарнізони на півострові було блоковано й роззброєно, що Путін визнав сам: «і те, як було роззброєно українські частини - це все було зроблено настільки стрімко, що складалося враження, що це неймовірно довго готувалося»^[11].

Офіційне заперечення участі російських військ під час операції – і пізніше визнання Путіна («пряма лінія» 17 квітня 2014), що заперечення було брехнею: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»^[11]. У тому ж ефірі співрозмовниця вітала його з тим, що він «честно сказал, что «зелені чоловічки» – это мирные наши военные»^[11].

Приведення до влади підконтрольної адміністрації під прикриттям військових: рішення кримського парламенту ухвалювалися в умовах, коли «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»^[11]. ГА ООН визнала подальший референдум таким, що не має сили, і підтвердила, що він «не був санкціонований Україною»^[12]. УВКПЛ зафіксувало й саму сцену «обрання»: у ніч проти 27 лютого «озброєні групи без розпізнавальних знаків захопили будівлі місцевого уряду та парламенту», а «27 лютого члени парламенту Криму, у присутності озброєних людей, відправили у відставку місцевий уряд та обрали Сергія Аксьонова главою Криму»^[13].

Створення видимості масової проросійської мобілізації на півострові: за «силами самооборони», від імені яких велася операція, стояли російські військові, що Путін визнав 17 квітня 2014 року: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»^[12]. Мітингова та «добровольча» масовка забезпечувала картинку народного пориву, юридичне значення якої ООН відкинула^[11].

Юридичне оформлення відторгнення території: договір про «прийняття» підписано 18 березня 2014 року, а закон про його ратифікацію «Прийнятий Державною Думою 20 березня 2014 року. Схвалений Радою Федерації 21 березня 2014 року»^[14].

Захоплення Слов'янська збройною групою, що перейшла кордон, і формування сепаратистських «ДНР»/«ЛНР»: командир загону прямо визнав, що «практично маховик війни, яка досі йде, запустив наш загін», і що «спусковий гачок війни все-таки натиснув я»^[15]. Паралельно «групи озброєних людей незаконно здійснили добре організоване і скоординоване захоплення громадських будівель та відділень міліції і служб безпеки»^[16]. Керівництво «республіки» від самого початку було присланим із Москви: «Олександр Бородай - перший прем'єр-міністр ДНР, який 2014 року передав повноваження Олександрові Захарченку», москвич, що виріс «в інтелігентній московській родині»^[17].

Масована кампанія з конструювання фейків для розлюднення українців: в ефірі державного телеканалу стверджувалося, що «українські збройні сили зігнали мешканців міста на центральну площу та публічно стратили маленького хлопчика і його матір», однак «немає жодних доказів, які підтверджували б твердження Пишняк», а опитані мешканці Слов'янська розповідь не підтвердили^[18]. Тим самим методом сфабриковано «загибель 10-річної дівчинки» в Петровському районі Донецька (березень 2015): кореспонденти BBC на місці встановили, що такої дівчинки ніколи не існувало^[19]. Паралельно тривала операція з приховування відповідальності за знищення рейсу MH17: Міноборони РФ «виступило з серією суперечливих заяв, що покладали вину за знищення Boeing 777 на Україну, а не на Росію чи керованих Росією сепаратистів», а заступник міністра оборони публічно повторив «сфабриковане твердження, що виникло у Twitter, про те, як іспанський авіадиспетчер на ім'я Карлос бачив два українські винищувачі поруч із MH17»^[20].

Використання пов'язаного зі спецслужбами хакерського угруповання для зламу програмного забезпечення українських артилеристів: «файл 'Попр-Д30.apk' був пов'язаний з легітимним застосунком, який спочатку був розроблений усередині України офіцером 55-ї артилерійської бригади Ярославом Шерстюком», а «поглиблений реверс-інжиніринг показав, що APK містив Android-варіант X-Agent» - імпланта, ексклюзивним оператором якого є FANCY BEAR^[21]. Тим самим інструментарієм велися кібератаки на українську енергомережу взимку 2015 і 2016 років^[22][23].

Відкритий перехід державного кордону регулярними військами РФ улітку-восени 2014 року для порятунку сепаратистів від розгрому: командир «ДНР» визнав, що вирішальну роль відіграли російські військові, які приїжджали «у відпустці» - «в основному на Маріуполь наступали «відпускники». Коли вони пішли, хиткою залишилися і лінія фронту, і можливості»^[15]. Наступ обернувся важкими втратами української армії під Іловайськом і Дебальцевим. Присутність регулярних військ тривала й у 2015 році: узяті в полон під Щастям ГРУшники були «бійці 3-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення Головного управління Генштабу ЗС РФ, які 26 березня прибули на територію України та були розквартировані в Луганську»^[24].

Масові незаконні затримання та викрадення мирних громадян на окупованих територіях: «озброєні групи продовжували чинити викрадення, піддавати людей фізичним і психологічним тортурам, жорстокому поводженню», причому «людей викрадали з метою отримання викупу, для примусової праці та для обміну на бійців, захоплених українською владою»^[16].

Систематичне застосування катувань і фізичного насильства до цивільних за проукраїнську позицію: ООН фіксувала, що «озброєні групи продовжували чинити викрадення, піддавати людей фізичним і психологічним тортурам, жорстокому поводженню, а також чинити інші серйозні порушення прав людини»^[16]. Викрадених активісток Автомайдану тримали в підвалі, де їх «імовірно, кілька разів били зі зв'язаними руками», а волосся відрізали на покарання^[25].

Фізичне усунення легітимних представників місцевої влади, які чинили опір окупації: «понівечене тіло Володимира Рибака, члена партії „Батьківщина" і депутата міської ради Горлівки (Донецька область), було знайдено біля села Райгородок», причому «Рибака викрали 17 квітня проросійські сили після проукраїнського зібрання в Горлівці. Потім його катували та вбили»^[25].

Залучення до бойових дій російських неонацистських угруповань (таких як ДРГ «Русич» під командуванням О. Мільчакова), ватажки яких відкрито закликали до невмотивованого садистського насильства над цивільними («Ріж бомжів, цуценят і дітей!»)^[26].

Цілеспрямовані кібератаки російських спецслужб на розподільчі підстанції української енергомережі взимку 2015 та 2016 років з метою масового відключення електроенергії для цивільного населення^[22][23].

Спроба збройного захоплення влади навесні 2014 року через штурм обласних адміністрацій: ООН зафіксувала, що вже «у середині квітня 2014 року» «групи озброєних людей незаконно здійснили добре організоване і скоординоване захоплення громадських будівель та відділень міліції і служб безпеки в містах і селищах Донецької та Луганської областей», а «з метою збереження контролю над захопленими районами ці групи звели барикади і блокпости»^[16]. У Харкові переворот було швидко придушено.

Розпалювання збройних сутичок в Одесі 2 травня 2014 року: ООН фіксує насильство, скоєне «в Одесі 2 травня 2014 року під час зіткнень між прибічниками єдності та прибічниками федералізації України, внаслідок яких загинули 48 осіб, переважно прибічники федералізації країни», і зазначає, що «до відповідальності досі ніхто не притягнутий»^[16]. Кульмінацією стала пожежа в Будинку профспілок, де сховалися активісти: моніторингова місія ООН серед головних нерозслідуваних питань називала, «чим була викликана пожежа в Будинку профспілок» і «хто винен у вбивствах»^[27].

Експлуатація одеської трагедії для створення державного пропагандистського міфу та інверсії ролей: реальна картина за даними ООН - сутички «між прибічниками єдності та прибічниками федералізації України, внаслідок яких загинули 48 осіб», при цьому розслідування не завершене і «до відповідальності досі ніхто не притягнутий»^[16]. Ця трагедія використовувалася як моральне виправдання подальшої агресії - тим самим прийомом, що й фейк про «розп'ятого хлопчика», щодо якого «немає жодних доказів, які підтверджували б твердження Пишняк»^[18].

Публікація маніфесту «Про історичну єдність росіян та українців» (липень 2021), що конструює псевдоісторичний міф: «росіяни й українці – один народ, єдине ціле», а сучасні кордони оголошуються результатом того, що «дії більшовиків з відторгнення від Росії її історичних територій злочинним актом не вважаються»^[28]. У тій самій статті описується, як Ленін особисто «переконував» керівників Донецько-Криворізької республіки «діяти у складі Радянської України», а ЦК РКП(б) постановив «створити на з'їзді „один уряд для всієї України"»^[28]. Напередодні вторгнення тезу доведено до межі: у зверненні 21 лютого 2022 року Путін оголосив, що «сучасна Україна цілком і повністю була створена Росією, точніше, більшовицькою, комуністичною Росією», а країну назвав «Україна імені Володимира Ілліча Леніна» - «Він її автор і архітектор»^[29].

Офіційна відмова українській нації в праві на самостійну державність: стаття голови РФ прямо декларує, що «справжня суверенність України можлива саме в партнерстві з Росією», а «стіну, що виникла останніми роками між Росією і Україною» оголошено розколом «між частинами, по суті, одного історичного і духовного простору»^[28].

Стаття Д. Медведєва, заступника голови Радбезу РФ, у «Коммерсанті» (11 жовтня 2021), що маргіналізує українське керівництво: «нам з васалами справу мати безглуздо. Справи треба вести з сюзереном», «на чолі України стоять слабкі люди, які прагнуть лише набити свої кишені», а переговори з ними «абсолютно безглузді»^[30]. Українського президента там само порівняли з гіпотетичним євреєм на службі в СС^[30].

Тотальна індоктринація російського суспільства ідеями філософа І. Ільїна (так званий «білий фашизм») і перетворення концепту «русского міра» на державну ідеологію (рашизм), що обґрунтовує культурну вищість та екзистенційне право метрополії на насильство над сусідами^[26].

Вторгнення регулярної армії РФ і масовані ракетно-авіаційні удари по українських містах: «24 лютого 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін оголосив про своє рішення провести в Україні „спеціальну воєнну операцію" задля її „демілітаризації та денацифікації". Того ж дня російські війська перетнули кордон України в різних пунктах, зокрема через Білорусь, і розпочали атаки із суші, повітря та моря»^[31]. Комісія ООН розслідувала події лютого-березня 2022 року в Київській, Чернігівській, Харківській та Сумській областях^[31].

Цілеспрямовані масові вбивства людей без розбору їхнього етнічного походження виключно за фактом їхньої належності до українського громадянства та держави^[26].

Тотальний інформаційний контроль і заборона називати вторгнення війною - офіційно його оголошено «спеціальною воєнною операцією», метою якої названо «демілітаризацію та денацифікацію»^[31]. Інформаційне прикриття енергетичного терору будувалося на версії «відповіді»: «Зараз багато галасу з приводу наших ударів по енергетичній інфраструктурі сусідньої країни. Так, ми робимо це. Але хто почав?»^[32].

Масштабные операции спецслужб РФ по кибершпионажу, перехвату данных (в том числе через взлом публичных сетей Wi-Fi) и скрытому развертыванию деструктивного ПО против украинских организаций и граждан^[33][34].

Цілеспрямоване повернення захопленим містам і вулицям старих радянських чи імперських назв (зокрема, перейменування Бахмута на Артемівськ) для стирання української національної пам'яті та візуальної інтеграції в простір РФ.

Примус мешканців окупованих територій до отримання російських паспортів: «політика масового надання російського громадянства мешканцям окупованих районів Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей посилила там атмосферу примусу», причому «тим, хто відмовлявся від російських паспортів, відмовляли в доступі до публічних послуг, насамперед до соціального забезпечення, охорони здоров'я та освіти, і вони ризикували залишитися без роботи» і «стикалися з підвищеним ризиком свавільного затримання під час перетину блокпостів»^[35].

Штучна зміна демографічного складу населення на окупованих територіях (наприклад, у зруйнованому Маріуполі) шляхом стимулювання переїзду громадян РФ та масового скуповування ними житла на тлі витіснення корінних жителів.

Російські окупаційні адміністрації з квітня 2022 року мітили захоплені території імперськими знаками - в камені та в папері. У Херсонській області до вторгнення було демонтовано понад 110 пам'ятників Леніну і практично жодного не лишилося; після окупації загарбники поставили десять нових: перший у Генічеську в квітні 2022 року - перший пам'ятник Леніну на території України після 2014 року, - а наприкінці того ж місяця монумент повернули на постамент біля міськради в Новій Каховці^[36]. У Маріуполі 5 травня 2022 року відкрили пам'ятник жінці з червоним прапором, а церемонію опублікував у своєму телеграм-каналі секретар генради «Единой России» Андрій Турчак; площі Воїнів-Визволителів, названій на честь визволителів міста від нацистів, окупанти повернули радянську назву «площа Ленінського комсомолу»^[37]. Паралельно окупаційна адміністрація обклеювала територію банерами: у Херсоні та Новій Каховці висіли російськомовні щити «Россия здесь навсегда!», «Херсон - навеки с Россией», «Херсон - русский город», і для них купили за двадцять центів на фотостоці знімок української фотографки Анни Пасічник - її син Ярослав із подругою у вишиванках на ріпаковому полі Київщини, - домалювавши за спинами дітей російський прапор^[38]. У Балаклії на Харківщині окупанти заклеїли міський банер: спершу повісили поверх «Україна і Росія "едины"», потім плакат із триколором і написом «Мы с Россией один народ!». 10 вересня 2022 року українські військові зірвали триколор - а під ним відкрилися рядки Шевченка, що простояли під окупацією весь цей час: «Борітеся - поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая!»^[39]. Знаки протрималися до деокупації: 11 листопада 2022 року плакат «Россия здесь навсегда» у звільненій Білозерці Херсонської області зірвали місцеві жителі - відео опублікував телеграм-канал «Николаевский Ванек»^[40].