Агресори можуть таємно чи відкрито фінансувати, озброювати та політично підтримувати радикальні угруповання, що виступають за відокремлення частини території від суверенної держави. Штучне розпалювання внутрішніх конфліктів ззовні послаблює державні інституції, дестабілізує регіон і створює зручний привід для подальшого відкритого втручання колонізатора під виглядом миротворчої операції або захисту нібито пригнобленої меншини.
Політична та військова підтримка місцевих радикалів (група Артема) у проголошенні непідконтрольної Києву республіки[1].
Інспірування загрози розколу країни у відповідь на протести: на з'їзді в Сєвєродонецьку 28 листопада 2004 року голова фракції «Регіонів» Р. Богатирьова дала пряму обіцянку сепаратистського референдуму - «ми на нього з вами не підемо, ми проводитимемо референдум про створення Південно-Східної держави (овації, оплески)»[2]. Присутність офіційних осіб РФ надавала цьому санкцію Москви: мер Москви Ю. Лужков з трибуни нагадав, що «наш Президент Росії Володимир Володимирович Путін першим привітав Віктора Федоровича Януковича з перемогою»[2].