Газові війни та енергетичний шантаж (2006–2009)
Використання державної монополії «Газпром» як політичної зброї проти незалежного курсу Києва. Відключення постачання газу в розпал зими: «о 10:00 за московським часом 1 січня 2006 року „Газпром" припинив постачання газу в Україну»[1], а через три роки «російський експорт в Україну було припинено 1 січня. Експорт до 16 країн-членів ЄС і Молдови було різко скорочено 6 січня та повністю припинено з 7 січня»[2]. Постачання йшло через непрозорих посередників (RosUkrEnergo), використання яких «давно критикувалося в європейських урядових колах та органами корпоративного управління»[2], а співвласник RUE Дмитро Фірташ у розмові з послом США визнав, що «йому було потрібне схвалення Могилевича, щоб узагалі ввійти в бізнес»[3].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0011 | Російська Федерація | 2 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0009 | Дипломатія | 1 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Реалізовані процедури
Прямий енергетичний шантаж і відключення постачання газу в розпал зими: 1 січня 2006 року - «о 10:00 за московським часом 1 січня 2006 року „Газпром" припинив постачання газу в Україну»[1]; 1 січня 2009 року - «російський експорт в Україну було припинено 1 січня», після чого експорт до ЄС було «різко скорочено 6 січня та повністю припинено з 7 січня», а в найбільш постраждалих балканських країнах настала гуманітарна надзвичайна ситуація: «частина населення не могла опалювати свої домівки»[2].
Нав'язування корупційних схем постачання газу через компанію-посередника: Москва «використовувала низку компаній-посередників (Itera з 1998 року, Eural Trans Gas з 2003-го, Rosukrenergo (RUE) з 2005-го) для транспортування, а іноді й постачання газу в Україну», причому така практика «давно критикувалася в європейських урядових колах та органами корпоративного управління (де занепокоєння викликала їхня непрозорість)»[2]. Співвласник RUE Дмитро Фірташ у грудні 2008 року, за записом посла США, «визнав зв'язки з діячем російської оргзлочинності Семеном Могилевичем, заявивши, що йому було потрібне схвалення Могилевича, щоб узагалі ввійти в бізнес»[3].