Підкуп еліт

Роздача найвищих імперських нагород для купівлі лояльності гетьмана на тлі ресурсного виснаження України: Петро I «зволив наректи мене кавалером славного чину святого первозваного Христового апостола Андрія»^[1][2][3].

Для здобуття контролю над церквою Москва застосувала корупцію на міжнародному рівні. «Київську митрополію захопили... шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу...» ^[4]. Посланець Константинополя «прямо просив в московського посланця грошей за видачу необхідної грамоти»^[5][3].

Нав'язування корупційних схем постачання газу через компанію-посередника (RosUkrEnergo), контрольовану пов'язаним зі спецслужбами РФ кримінальним авторитетом С. Могилевичем, для скуповування лояльності української еліти^[6].

Щоб гарантувати прийняття кабальних умов договору, царство підкупило місцеву старшину гарантіями збереження їхніх посад, поставивши особисті амбіції еліти вище за національні: «гетьману старшини генеральної без волі та указу їх царської пресвітлої величності... з уряду нікого не переміняти»^[1].

Для здобуття контролю над церквою Москва застосувала корупцію на міжнародному рівні. «Київську митрополію захопили... шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу...» ^[4]. Посланець Константинополя «прямо просив в московського посланця грошей за видачу необхідної грамоти»^[5][3].

Роздача найвищих імперських нагород для купівлі лояльності гетьмана на тлі ресурсного виснаження України: Петро I «зволив наректи мене кавалером славного чину святого первозваного Христового апостола Андрія»^[1][2][3].

Захист і заохочення лояльної до Москви частини місцевої еліти, що дозволяло метрополії контролювати гетьмана руками його ж підлеглих (принцип «поділяй і володарюй»)^[7].

Для забезпечення політичного підпорядкування еліти Нохчі адміністрація використовувала фінансове стимулювання: історик Мурат Яшар (Murat Yasar) вказує, що «підписання шерті йшло пліч-о-пліч із грошовим утриманням та подарунками, які цар давав місцевим правителям»^[8].

Російська імперія через головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича звернулася до старшин Нохчі з оголошенням, пропонуючи економічні вигоди за прийняття підданства і припинення збройного опору. За покірність старшинам обіцяли доступ до солі: їм «дозволено буде брати з тутешніх соляних озер за квитками безповоротно зі сплатою вельми малої встановленої ціни», а також право «переганяти худобу на цей бік Терека і вільно користуватися порожніми пасовищними місцями». Оголошення було доведено до чеченського суспільства та його старшин (Кусу Аль-Темір, Масарай, Ідут), однак підданство прийняте не було; на початку наступного року імперія перейшла до збройного вторгнення.^[9]. Ту саму пропозицію незалежно фіксує імперський історик Дубровін: головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович «обіцяв… відпускати сіль у необмеженій кількості, за найнікчемнішу плату; дозволити переганяти худобу на випас у зимовий час на лівий берег річки Терек… і, нарешті, зрівняти їх із російськими підданими»^[10].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками схилити Чеченців до покори. Для цього головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов через осавула Чернова приписував видати чеченським старшинам і духовенству «по 250, а іншим по 150 руб. сріблом одноразово, на що потрібну суму, всього 1,400 руб.»^[11]. Історик Я. З. Ахмадов зазначає, що колоніальна влада загалом діяла, спираючись на соціальну верхівку, «підкуповуючи їх усілякими нагородами й пільгами за їхню службу на користь Росії»^[12]. Історик Д. А. Хожаєв наводить ту саму формулу з прямою вказівкою на джерело грошей: головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов погоджувався «схилити найголовніших чеченських старшин та їхнє духовенство… дати по 250, а іншим по 150 рублів сріблом, а означені гроші зібрати з їхніх же сіл», тобто підкуп верхівки оплачувався вилученням із самих чеченських селищ^[13].

Переманювання на бік Російської імперії кошового отамана Осипа Гладкого у 1828 році під час російсько-турецької війни^[14].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками привести непокірні селища до підданства. Головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович доручив андріївському старшині Хаджі-Реджебу схиляти села «до покірності й підданства», а чеченському узденю Бік-Булату призначив платню — «умовив чеченського узденя Бік-Булата… якому сказав я… по 300 р. с. платні на рік»; на залучення решти сіл виділялося «для приведення у вірнопідданство грошей сріблом близько 3,000 р.»^[9]. Той самий підкуп з боку Нохчі фіксує історик Д. А. Хожаєв: через посередника Хаджі-Реджеба іменем головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича було умовлено самого очільника чеченського опору Бейбулата Таймієва, який учинив «присягу на вірність підданству Росії», а Хаджі-Реджеб просив у генералів ще 3000 рублів сріблом «для приведення у вірнопідданство решти немирних чеченських сіл»^[13].

Щоб гарантувати прийняття кабальних умов договору, царство підкупило місцеву старшину гарантіями збереження їхніх посад, поставивши особисті амбіції еліти вище за національні: «гетьману старшини генеральної без волі та указу їх царської пресвітлої величності... з уряду нікого не переміняти»^[1].

Захист і заохочення лояльної до Москви частини місцевої еліти, що дозволяло метрополії контролювати гетьмана руками його ж підлеглих (принцип «поділяй і володарюй»)^[7].

Щоб гарантувати прийняття кабальних умов договору, царство підкупило місцеву старшину гарантіями збереження їхніх посад, поставивши особисті амбіції еліти вище за національні: «гетьману старшини генеральної без волі та указу їх царської пресвітлої величності... з уряду нікого не переміняти»^[1].

Для здобуття контролю над церквою Москва застосувала корупцію на міжнародному рівні. «Київську митрополію захопили... шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу...» ^[4]. Посланець Константинополя «прямо просив в московського посланця грошей за видачу необхідної грамоти»^[5][3].

Роздача найвищих імперських нагород для купівлі лояльності гетьмана на тлі ресурсного виснаження України: Петро I «зволив наректи мене кавалером славного чину святого первозваного Христового апостола Андрія»^[1][2][3].

Захист і заохочення лояльної до Москви частини місцевої еліти, що дозволяло метрополії контролювати гетьмана руками його ж підлеглих (принцип «поділяй і володарюй»)^[7].

Для забезпечення політичного підпорядкування еліти Нохчі адміністрація використовувала фінансове стимулювання: історик Мурат Яшар (Murat Yasar) вказує, що «підписання шерті йшло пліч-о-пліч із грошовим утриманням та подарунками, які цар давав місцевим правителям»^[8].

Окупаційна адміністрація роздавала привілеї та передавала лояльним предводителям Нохчі владу над залежними людьми, щоб переманити їх на свій бік: у переліку справ Посольського приказу за 1645 рік зафіксовано чолобитну служилого окоцького мурзи Чепана Кохострова цареві Михайлу Федоровичу та доповідну виписку центрального апарату «про пожалування його прибавкою до жалування та володінням узденями і «людьми» його брата мурзи Албіра Кохострова»^[15].

Російська імперія через головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича звернулася до старшин Нохчі з оголошенням, пропонуючи економічні вигоди за прийняття підданства і припинення збройного опору. За покірність старшинам обіцяли доступ до солі: їм «дозволено буде брати з тутешніх соляних озер за квитками безповоротно зі сплатою вельми малої встановленої ціни», а також право «переганяти худобу на цей бік Терека і вільно користуватися порожніми пасовищними місцями». Оголошення було доведено до чеченського суспільства та його старшин (Кусу Аль-Темір, Масарай, Ідут), однак підданство прийняте не було; на початку наступного року імперія перейшла до збройного вторгнення.^[9]. Ту саму пропозицію незалежно фіксує імперський історик Дубровін: головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович «обіцяв… відпускати сіль у необмеженій кількості, за найнікчемнішу плату; дозволити переганяти худобу на випас у зимовий час на лівий берег річки Терек… і, нарешті, зрівняти їх із російськими підданими»^[10].

Окупаційна адміністрація роздавала привілеї та передавала лояльним предводителям Нохчі владу над залежними людьми, щоб переманити їх на свій бік: у переліку справ Посольського приказу за 1645 рік зафіксовано чолобитну служилого окоцького мурзи Чепана Кохострова цареві Михайлу Федоровичу та доповідну виписку центрального апарату «про пожалування його прибавкою до жалування та володінням узденями і «людьми» його брата мурзи Албіра Кохострова»^[15].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов констатує, що, за твердженням генерал-аншефа В. Я. Левашова, старший чеченський князь Айдемір «був прийнятий у російське підданство, і йому було призначено постійне царське жалування»^[16], а загалом «Князі та їхні уздені почали навіть отримувати грошове утримання від російського уряду»^[16].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність представників місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»^[16].

Для забезпечення політичного підпорядкування еліти Нохчі адміністрація використовувала фінансове стимулювання: історик Мурат Яшар (Murat Yasar) вказує, що «підписання шерті йшло пліч-о-пліч із грошовим утриманням та подарунками, які цар давав місцевим правителям»^[8].

Окупаційна адміністрація роздавала привілеї та передавала лояльним предводителям Нохчі владу над залежними людьми, щоб переманити їх на свій бік: у переліку справ Посольського приказу за 1645 рік зафіксовано чолобитну служилого окоцького мурзи Чепана Кохострова цареві Михайлу Федоровичу та доповідну виписку центрального апарату «про пожалування його прибавкою до жалування та володінням узденями і «людьми» його брата мурзи Албіра Кохострова»^[15].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов констатує, що, за твердженням генерал-аншефа В. Я. Левашова, старший чеченський князь Айдемір «був прийнятий у російське підданство, і йому було призначено постійне царське жалування»^[16], а загалом «Князі та їхні уздені почали навіть отримувати грошове утримання від російського уряду»^[16].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками привести непокірні селища до підданства. Головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович доручив андріївському старшині Хаджі-Реджебу схиляти села «до покірності й підданства», а чеченському узденю Бік-Булату призначив платню — «умовив чеченського узденя Бік-Булата… якому сказав я… по 300 р. с. платні на рік»; на залучення решти сіл виділялося «для приведення у вірнопідданство грошей сріблом близько 3,000 р.»^[9]. Той самий підкуп з боку Нохчі фіксує історик Д. А. Хожаєв: через посередника Хаджі-Реджеба іменем головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича було умовлено самого очільника чеченського опору Бейбулата Таймієва, який учинив «присягу на вірність підданству Росії», а Хаджі-Реджеб просив у генералів ще 3000 рублів сріблом «для приведення у вірнопідданство решти немирних чеченських сіл»^[13].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками схилити Чеченців до покори. Для цього головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов через осавула Чернова приписував видати чеченським старшинам і духовенству «по 250, а іншим по 150 руб. сріблом одноразово, на що потрібну суму, всього 1,400 руб.»^[11]. Історик Я. З. Ахмадов зазначає, що колоніальна влада загалом діяла, спираючись на соціальну верхівку, «підкуповуючи їх усілякими нагородами й пільгами за їхню службу на користь Росії»^[12]. Історик Д. А. Хожаєв наводить ту саму формулу з прямою вказівкою на джерело грошей: головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов погоджувався «схилити найголовніших чеченських старшин та їхнє духовенство… дати по 250, а іншим по 150 рублів сріблом, а означені гроші зібрати з їхніх же сіл», тобто підкуп верхівки оплачувався вилученням із самих чеченських селищ^[13].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність представників місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»^[16].

Нав'язування корупційних схем постачання газу через компанію-посередника (RosUkrEnergo), контрольовану пов'язаним зі спецслужбами РФ кримінальним авторитетом С. Могилевичем, для скуповування лояльності української еліти^[6].

Переманювання на бік Російської імперії кошового отамана Осипа Гладкого у 1828 році під час російсько-турецької війни^[14].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов констатує, що, за твердженням генерал-аншефа В. Я. Левашова, старший чеченський князь Айдемір «був прийнятий у російське підданство, і йому було призначено постійне царське жалування»^[16], а загалом «Князі та їхні уздені почали навіть отримувати грошове утримання від російського уряду»^[16].

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність представників місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»^[16].

Російська імперія через головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича звернулася до старшин Нохчі з оголошенням, пропонуючи економічні вигоди за прийняття підданства і припинення збройного опору. За покірність старшинам обіцяли доступ до солі: їм «дозволено буде брати з тутешніх соляних озер за квитками безповоротно зі сплатою вельми малої встановленої ціни», а також право «переганяти худобу на цей бік Терека і вільно користуватися порожніми пасовищними місцями». Оголошення було доведено до чеченського суспільства та його старшин (Кусу Аль-Темір, Масарай, Ідут), однак підданство прийняте не було; на початку наступного року імперія перейшла до збройного вторгнення.^[9]. Ту саму пропозицію незалежно фіксує імперський історик Дубровін: головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович «обіцяв… відпускати сіль у необмеженій кількості, за найнікчемнішу плату; дозволити переганяти худобу на випас у зимовий час на лівий берег річки Терек… і, нарешті, зрівняти їх із російськими підданими»^[10].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками привести непокірні селища до підданства. Головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович доручив андріївському старшині Хаджі-Реджебу схиляти села «до покірності й підданства», а чеченському узденю Бік-Булату призначив платню — «умовив чеченського узденя Бік-Булата… якому сказав я… по 300 р. с. платні на рік»; на залучення решти сіл виділялося «для приведення у вірнопідданство грошей сріблом близько 3,000 р.»^[9]. Той самий підкуп з боку Нохчі фіксує історик Д. А. Хожаєв: через посередника Хаджі-Реджеба іменем головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича було умовлено самого очільника чеченського опору Бейбулата Таймієва, який учинив «присягу на вірність підданству Росії», а Хаджі-Реджеб просив у генералів ще 3000 рублів сріблом «для приведення у вірнопідданство решти немирних чеченських сіл»^[13].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками схилити Чеченців до покори. Для цього головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов через осавула Чернова приписував видати чеченським старшинам і духовенству «по 250, а іншим по 150 руб. сріблом одноразово, на що потрібну суму, всього 1,400 руб.»^[11]. Історик Я. З. Ахмадов зазначає, що колоніальна влада загалом діяла, спираючись на соціальну верхівку, «підкуповуючи їх усілякими нагородами й пільгами за їхню службу на користь Росії»^[12]. Історик Д. А. Хожаєв наводить ту саму формулу з прямою вказівкою на джерело грошей: головнокомандувач на Кавказі генерал Тормасов погоджувався «схилити найголовніших чеченських старшин та їхнє духовенство… дати по 250, а іншим по 150 рублів сріблом, а означені гроші зібрати з їхніх же сіл», тобто підкуп верхівки оплачувався вилученням із самих чеченських селищ^[13].

Переманювання на бік Російської імперії кошового отамана Осипа Гладкого у 1828 році під час російсько-турецької війни^[14].

Нав'язування корупційних схем постачання газу через компанію-посередника (RosUkrEnergo), контрольовану пов'язаним зі спецслужбами РФ кримінальним авторитетом С. Могилевичем, для скуповування лояльності української еліти^[6].