Розширення системи підкупу та примус гірських суспільств до підданства (1741–1748)
У 1740-ві роки дипломатичний та адміністративний апарат Російської імперії масштабував застосування інституційних колоніальних механізмів на нові території Нохчі. Історик Я. З. Ахмадов констатує, що у 1741–1748 роках відбулася «активізація російсько-чеченських політичних і торговельних зв'язків»[1]. Окупаційна адміністрація розширила практику інституційного підкупу: дослідник фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»[1]. Цей процес супроводжувався юридичним підпорядкуванням нових територій шляхом висування ультимативних вимог. Автор зазначає, що на прохання горців про допуск до рівнини імперія давала згоду виключно «за умови складення горцями присяги російського підданства»[1], що призвело до оформлення присяг «новими товариствами Чечні, зокрема й гірськими»[1]. Загалом, як резюмує Ахмадов, «Процес оформлення відносин з Росією на офіційному рівні охоплює основні райони Чечні», при цьому як жорсткі гарантії підпорядкування «в заставу вірності присязі російській владі видаються аманати»[1].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 3 |
Реалізовані процедури
Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність представників місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»[1].
Окупаційна адміністрація Російської імперії нав'язувала корінному населенню юридичне закріплення підлеглого статусу, використовуючи їхню економічну скруту та виставляючи присягу жорстким ультиматумом: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1747 року на прохання горців про переселення «було надано офіційну згоду імператорського двору («допустити і визначити») за умови складення горцями присяги російського підданства»[1], а до відсутніх «було послано офіцерів «для учинення присяги»»[1]; аналогічно 1748 року, коли гірські громади просили про підданство, щоб «з купецтвом до міста Кізляр... їздити під захистом було вільно»[1], адміністрація «погодилася з цією пропозицією за умови неодмінного переселення «чебутлінців» з гір у пониззя Сунжі»[1].
Окупаційна адміністрація Російської імперії розширювала систему утримання родичів знаті: історик Я. З. Ахмадов констатує, що для контролю над територіями «на запоруку вірності присязі російській владі видаються аманати»[1].