Коломацькі статті (1687)

Системний демонтаж демократичних інститутів автономії. Москва категорично заборонила козакам самостійно обирати лідерів і вести незалежну зовнішню політику: «а без чолобиття і без указу великих государів... гетьмана не обирати... а від себе їм... ні до кого нічого не писати»^[1]. Скасування історичного права на надання притулку: автономію примусили виконувати функції московського карального апарату й видавати втікачів: «і тих втікачів і всяких чинів людей не приймати, і в себе їх не тримати»^[1].

Для забезпечення постійного силового нагляду за вищим керівництвом автономії та запобігання повстанням Московське царство розмістило свої регулярні війська прямо в гетьманській столиці: «при гетьмані в Батурині для охорони й цілості його бути полку московському стрілецькому...»^[1].

Запровадження жорсткої політичної цензури. Населенню під страхом покарання заборонялося навіть уголос промовляти, що їхні землі є окремим державним утворенням: «і ніхто б голосів таких не випускав, що малоросійський край гетьманського регіменту»^[1].

Використання демографічної інженерії для прискорення асиміляції. Москва відкрито проголосила курс на стирання етнічних меж шляхом заохочення шлюбів із Великоросами: «народ Малоросійський всякими мірами й способами з Великоросійським народом з'єднувати... подружжям та іншою поведінкою...»^[1].

«У цьому положенні статей уперше явно проголошувалося прагнення царського уряду перетворити Україну на область, що входить до складу Російської держави на звичайних правах»^[2].

Московське царство зафіксувало в державних документах курс на повне поглинання регіону: «князь Василій декларував у статтях початок процесу русифікації»^[2].

Щоб гарантувати прийняття кабальних умов договору, царство підкупило місцеву старшину гарантіями збереження їхніх посад, поставивши особисті амбіції еліти вище за національні: «гетьману старшини генеральної без волі та указу їх царської пресвітлої величності... з уряду нікого не переміняти»^[1].