Агресори можуть укладати таємні чи відкриті дипломатичні угоди з іншими геополітичними гравцями про поділ сфер впливу, повністю ігноруючи суверенітет та інтереси корінного народу. Ця техніка застосовується для дипломатичної підготовки до захоплення та подальшого захоплення управління. Угоди за спиною колонізованого суспільства дають агресорові змогу позбавити його потенційних міжнародних союзників, легітимізувати окупацію на зовнішньополітичному рівні та безперешкодно розчленувати території місцевого населення.
Щойно політичні інтереси змінилися, Москва пішла на сепаратний мир зі своїм недавнім ворогом – Польщею, домовляючись за спиною українського союзника: «Пріоритетними на переговорах були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) рос. царя на польс. престол»[1] – доля козацьких земель стала розмінною монетою в цьому торзі. Переговори велися в Нємєжі під Вільно із серпня 1656 року; перемир'я підписано 24 жовтня[1].
Офіційний поділ українських земель між двома сусідніми державами. Договір підписали виключно представники Москви й Варшави: «Укладено 30.1(9.2) у с. Андрусово, поблизу Смоленська, на 13,5 року. Російську делегацію очолював окольничий А. Л. Ордін-Нащокін, польську – комісар Ю. Глібович»[2]. Думку самої автономії було повністю проігноровано: «Інтереси гетьманів і України при цьому, зрозуміло, не враховувалися»[3]. Окремий вузол змови - Київ: стаття 7 Андрусівського договору (30 січня 1667) зобов'язувала, що «саме місто Київ… має бути відданий і очищений… себто у два роки, від нинішнього договору рахуючи… у прийдешньому 1669 році в місяці квітні у 15 день»[4]; «Москва потім його не віддала»[5] - а 1686 року легалізувала утримане, «доплативши за Київ ще раз» (див. кампанію «Вічний мир»). Схему «територія за гроші» закладено там само: стаття 34 фіксує згоду царя Олексія видати «казни якої достойної до задоволення шляхти, вигнанців… з частини України, у бік Його Царської Величності уступленої»[4] - суму відклали на наступні посольства.
Поділ сфер впливу за спиною українського союзника, що супроводжувався фінансовою угодою за територію: за договором 1686 року Москва зобов'язалася «сто сорок шість тисяч рублів московських відлічити і Речі Посполитій віддати»[6][3][7]. Українська історіографія зафіксувала цю угоду як звичайну купівлю-продаж - Грушевський: Москва «уложила з Польщею вічну згоду (доплатило при тім за Київ ще раз 146 тис. рублів)»[5].
Кулуарний поділ України по Дніпру: «Вічним миром» 1686 року Москва офіційно поступилася Правобережжям Варшаві, без участі та згоди самих українців. Долю правобережного козацтва вирішували чужі столиці: заборона 1699 року стала реалізацією цього поділу, проти якого козаки Палія «Усупереч умовам „Вічного миру" 1686» продовжували боротьбу за об'єднання обох берегів[8].
Дипломатичний апарат Московського царства уклав союзну угоду з калмицькими силами для спільних дій проти корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 30 вересня 1708 року «на переговорах петровського воєначальника П.М. Апраксіна з калмицьким ханом Аюкою було укладено угоду з восьми статей, включно зі статтею «про переслідування Чеченців і Ногайців»»[9].
Розвал антимосковської коаліції зсередини: на Правобережжі татарські союзники зрадили козаків і перейшли до захоплення мирного населення – «татари, не слухаючись Орлика, розсипалися загонами і стали набирати ясир по українських селах»[10]. Сам Орлик писав шведському королю: «Яких нечуваних під місяцем звірств не вчинили тоді дикі татари!»[10].
Дипломатичний апарат Московського царства використовував лояльні еліти сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1718 року було здійснено експедицію на землі Нохчі силами «союзних Петру I кабардинських князів»[9].
Дипломатичний апарат Російської імперії залучав лояльні сили сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що до складу воєнної експедиції 1722 року входив «збройний загін Калмиків, посланий Аюка-ханом на прохання царя, у кількості 3730 осіб»[11].
Підписання Кючук-Кайнарджійського договору: дипломатичне відсічення Криму від Османської імперії через фіктивну «незалежність» – «ні російський двір, ні Оттоманська Порта не мають втручатися як в обрання і возведення пом'янутого хана, так і в домашні, політичні, цивільні та внутрішні їхні справи під жодним виглядом»[12] – у підготовку подальшої анексії.
Дипломатична змова великих держав за спинами народів розчленовуваної республіки: «Другий поділ Польщі Росія здійснила спільно з Пруссією»[8], у третьому брали участь усі три монархії – долю Правобережжя вирішували в Петербурзі, Берліні та Відні.
Підписання Ризького мирного договору в березні 1921 року: кулуарний поділ сфер впливу і територій України з Польщею за спиною українського народу, легалізований формальною участю маріонеткової УСРР[13].
Поділ Східної Європи за спиною її народів: секретний протокол установив, що «У разі територіально-політичної перебудови областей, що входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР проходитиме приблизно по лінії річок Нарев, Вісла і Сян»[14]. Пів століття по тому З'їзд народних депутатів СРСР «визнає секретні протоколи юридично неспроможними і недійсними з моменту їх підписання»[15]. Вторгнення прикривалося нотою Молотова польському послу Гжибовському (17 вересня 1939): «Польська держава та її уряд фактично перестали існувати»[16].
Координація дій із прорадянським урядом Польщі зі знищення українського підпілля: акція «Вісла» «як депортаційна, детально розроблялася і здійснювалася польс. владою», але її виконання «координувалося з парт.рад. владними органами СРСР» - радянське командування перекинуло «з Львів. обл. одну танкову д-зію, спец. підрозділи НКВС і заблокувало прикордонними військами укр.-польс. кордон»[1].
Спроба домовитися з лідером США в обхід Києва, щоб заблокувати євроатлантичну інтеграцію України під загрозою її розчленування: вступ України до НАТО створить «поле конфлікту для вас і нас, довгострокову конфронтацію», а Москва, спираючись на антинатовські сили, «працюватиме над тим, щоб позбавити НАТО можливості розширюватися. Росія постійно створюватиме там проблеми»[17]. За переказом джерела «Коммерсанта» із самого саміту: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна - це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» - із прозорим натяком, «що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України»[18].