Змова з третьою стороною

Поділ сфер впливу за спиною українського союзника, що супроводжувався фінансовою угодою за територію: Москва офіційно заплатила за поступку Києва величезну суму сріблом^[1][2][3].

Логічне завершення процесу поглинання — офіційний поділ українських земель між двома сусідніми державами. Договір підписали виключно представники Москви та Варшави: «З московського боку переговори вів... А. Л. Ордин-Нащокін... з польського — комісар Юрій Глєбович» ^[4]. При цьому думку самої автономії було повністю проігноровано: «Інтереси гетьманів та України при цьому, звісно, не враховувалися» ^[2]. «Для козаків це черговий удар — рішення про їхню долю ухвалюється за їхніми спинами»^[1].

Таємні протоколи до Пакту Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною щодо поділу сфер впливу у Східній Європі та легалізації вторгнення^[1].

Щойно політичні інтереси змінилися, Москва без вагань пішла на сепаратний мир зі своїм недавнім ворогом — Польщею, цинічно домовляючись про поділ сфер впливу за спиною свого українського союзника: «У жовтні 1656 року в нинішньому Вільнюсі стартують переговори між Росією та Польщею»^[1].

Дипломатичний апарат Московського царства використовував лояльні еліти сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1718 року було здійснено експедицію на землі Нохчі силами «союзних Петру I кабардинських князів»^[5].

Спроба В. Путіна на саміті в Бухаресті кулуарно домовитися з лідерами США та країн Європи в обхід Києва, щоб заблокувати євроатлантичну інтеграцію України під прямою загрозою її територіального розчленування^[1].

Щойно політичні інтереси змінилися, Москва без вагань пішла на сепаратний мир зі своїм недавнім ворогом — Польщею, цинічно домовляючись про поділ сфер впливу за спиною свого українського союзника: «У жовтні 1656 року в нинішньому Вільнюсі стартують переговори між Росією та Польщею»^[1].

Логічне завершення процесу поглинання — офіційний поділ українських земель між двома сусідніми державами. Договір підписали виключно представники Москви та Варшави: «З московського боку переговори вів... А. Л. Ордин-Нащокін... з польського — комісар Юрій Глєбович» ^[4]. При цьому думку самої автономії було повністю проігноровано: «Інтереси гетьманів та України при цьому, звісно, не враховувалися» ^[2]. «Для козаків це черговий удар — рішення про їхню долю ухвалюється за їхніми спинами»^[1].

Поділ сфер впливу за спиною українського союзника, що супроводжувався фінансовою угодою за територію: Москва офіційно заплатила за поступку Києва величезну суму сріблом^[1][2][3].

Знищення козацьких полків польським сеймом стало прямим, відкладеним у часі наслідком «Вічного миру» (1686), у межах якого Москва офіційно поступилася Правобережжям Варшаві, віддавши корінне населення на придушення^[6].

Використання татарських союзників Орлика для розвалу антимосковської коаліції зсередини. На Правобережжі Татари зрадили козаків і перейшли до захоплення мирного населення: «Зрада татар... розійшлися по Україні, беручи ясир і руйнуючи поселення»^[7].

Підписання Кючук-Кайнарджійського договору. Дипломатичне відокремлення Криму від Османської імперії через визнання його формальної «незалежності» для підготовки подальшої анексії^[1].

Дипломатична змова з Пруссією та Австрією, що призвела до поділів Речі Посполитої та ліквідації польської державності^[8].

Підписання Ризького мирного договору в березні 1921 року: кулуарний поділ сфер впливу і територій України з Польщею за спиною українського народу, легалізований формальною участю маріонеткової УСРР^[9].

Таємні протоколи до Пакту Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною щодо поділу сфер впливу у Східній Європі та легалізації вторгнення^[1].

Координація дій із прорадянським урядом Польщі щодо знищення українського підпілля (операція «Вісла» 1947 року)^[10].

Спроба В. Путіна на саміті в Бухаресті кулуарно домовитися з лідерами США та країн Європи в обхід Києва, щоб заблокувати євроатлантичну інтеграцію України під прямою загрозою її територіального розчленування^[1].

Дипломатичний апарат Московського царства уклав союзну угоду з калмицькими силами для спільних дій проти корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 30 вересня 1708 року «на переговорах петровського воєначальника П.М. Апраксіна з калмицьким ханом Аюкою було укладено угоду з восьми статей, включно зі статтею «про переслідування Чеченців і Ногайців»»^[5].

Дипломатичний апарат Московського царства використовував лояльні еліти сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1718 року було здійснено експедицію на землі Нохчі силами «союзних Петру I кабардинських князів»^[5].

Дипломатичний апарат Російської імперії залучав лояльні сили сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що до складу воєнної експедиції 1722 року входив «збройний загін Калмиків, посланий Аюка-ханом на прохання царя, у кількості 3730 осіб»^[11].

Дипломатична змова з Пруссією та Австрією, що призвела до поділів Речі Посполитої та ліквідації польської державності^[8].

Знищення козацьких полків польським сеймом стало прямим, відкладеним у часі наслідком «Вічного миру» (1686), у межах якого Москва офіційно поступилася Правобережжям Варшаві, віддавши корінне населення на придушення^[6].

Щойно політичні інтереси змінилися, Москва без вагань пішла на сепаратний мир зі своїм недавнім ворогом — Польщею, цинічно домовляючись про поділ сфер впливу за спиною свого українського союзника: «У жовтні 1656 року в нинішньому Вільнюсі стартують переговори між Росією та Польщею»^[1].

Логічне завершення процесу поглинання — офіційний поділ українських земель між двома сусідніми державами. Договір підписали виключно представники Москви та Варшави: «З московського боку переговори вів... А. Л. Ордин-Нащокін... з польського — комісар Юрій Глєбович» ^[4]. При цьому думку самої автономії було повністю проігноровано: «Інтереси гетьманів та України при цьому, звісно, не враховувалися» ^[2]. «Для козаків це черговий удар — рішення про їхню долю ухвалюється за їхніми спинами»^[1].

Поділ сфер впливу за спиною українського союзника, що супроводжувався фінансовою угодою за територію: Москва офіційно заплатила за поступку Києва величезну суму сріблом^[1][2][3].

Знищення козацьких полків польським сеймом стало прямим, відкладеним у часі наслідком «Вічного миру» (1686), у межах якого Москва офіційно поступилася Правобережжям Варшаві, віддавши корінне населення на придушення^[6].

Використання татарських союзників Орлика для розвалу антимосковської коаліції зсередини. На Правобережжі Татари зрадили козаків і перейшли до захоплення мирного населення: «Зрада татар... розійшлися по Україні, беручи ясир і руйнуючи поселення»^[7].

Дипломатичний апарат Московського царства уклав союзну угоду з калмицькими силами для спільних дій проти корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 30 вересня 1708 року «на переговорах петровського воєначальника П.М. Апраксіна з калмицьким ханом Аюкою було укладено угоду з восьми статей, включно зі статтею «про переслідування Чеченців і Ногайців»»^[5].

Дипломатичний апарат Московського царства використовував лояльні еліти сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1718 року було здійснено експедицію на землі Нохчі силами «союзних Петру I кабардинських князів»^[5].

Використання татарських союзників Орлика для розвалу антимосковської коаліції зсередини. На Правобережжі Татари зрадили козаків і перейшли до захоплення мирного населення: «Зрада татар... розійшлися по Україні, беручи ясир і руйнуючи поселення»^[7].

Координація дій із прорадянським урядом Польщі щодо знищення українського підпілля (операція «Вісла» 1947 року)^[10].

Дипломатичний апарат Московського царства уклав союзну угоду з калмицькими силами для спільних дій проти корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 30 вересня 1708 року «на переговорах петровського воєначальника П.М. Апраксіна з калмицьким ханом Аюкою було укладено угоду з восьми статей, включно зі статтею «про переслідування Чеченців і Ногайців»»^[5].

Дипломатичний апарат Російської імперії залучав лояльні сили сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що до складу воєнної експедиції 1722 року входив «збройний загін Калмиків, посланий Аюка-ханом на прохання царя, у кількості 3730 осіб»^[11].

Підписання Ризького мирного договору в березні 1921 року: кулуарний поділ сфер впливу і територій України з Польщею за спиною українського народу, легалізований формальною участю маріонеткової УСРР^[9].

Спроба В. Путіна на саміті в Бухаресті кулуарно домовитися з лідерами США та країн Європи в обхід Києва, щоб заблокувати євроатлантичну інтеграцію України під прямою загрозою її територіального розчленування^[1].

Підписання Кючук-Кайнарджійського договору. Дипломатичне відокремлення Криму від Османської імперії через визнання його формальної «незалежності» для підготовки подальшої анексії^[1].

Дипломатична змова з Пруссією та Австрією, що призвела до поділів Речі Посполитої та ліквідації польської державності^[8].

Дипломатичний апарат Російської імперії залучав лояльні сили сусідніх народів для спільних збройних акцій проти товариств Нохчі: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що до складу воєнної експедиції 1722 року входив «збройний загін Калмиків, посланий Аюка-ханом на прохання царя, у кількості 3730 осіб»^[11].

Підписання Кючук-Кайнарджійського договору. Дипломатичне відокремлення Криму від Османської імперії через визнання його формальної «незалежності» для підготовки подальшої анексії^[1].

Таємні протоколи до Пакту Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною щодо поділу сфер впливу у Східній Європі та легалізації вторгнення^[1].

Координація дій із прорадянським урядом Польщі щодо знищення українського підпілля (операція «Вісла» 1947 року)^[10].

Підписання Ризького мирного договору в березні 1921 року: кулуарний поділ сфер впливу і територій України з Польщею за спиною українського народу, легалізований формальною участю маріонеткової УСРР^[9].