Інституційне поглинання через «військово-політичний союз» (1919–1921)
Остаточне знищення українського суверенітету шляхом нав'язування договорів про так званий військово-політичний союз. Формально зберігаючи статус незалежної республіки, керівництво РРФСР де-факто перевело під свій прямий контроль ключові українські відомства — військове, фінансове, економічне та транспортне. 18 березня 1921 року радянська Росія і радянська Україна підписали з Польщею Ризький мирний договір і поділили українські землі. Польща, союзник Української Народної Республіки (УНР) за Варшавським договором, підписала мир з радянською Україною, визнавши її державою[1][2][3].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0013 | Радянська Росія (РРФСР) | 6 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0009 | Дипломатія | 4 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
| S0008 | Уряд | 1 |
Реалізовані процедури
Використання формату «союзного договору» від 1 червня 1919 року та 28 грудня 1920 року не для створення рівноправної федерації, а як інструменту для легалізації прямого жорсткого управління з Москви[2].
Передання контролю над військовими справами, фінансами, зв'язком і шляхами сполучення української республіки до рук центральних органів РРФСР[2].
Фактична ліквідація української армії (розформування Українського фронту) та перетворення уряду УСРР на номінальний придаток російської адміністративної машини[2].
Підписання Ризького мирного договору в березні 1921 року: кулуарний поділ сфер впливу і територій України з Польщею за спиною українського народу, легалізований формальною участю маріонеткової УСРР[3].
Перехоплення Москвою прямого контролю над каральним апаратом шляхом рішення про ліквідацію самостійної Всеукраїнської ЧК (ВУЧК) у серпні 1919 року та призначення свого спецкомісара Я. Петерса[2].
Примус до саморозпуску легальних українських партій (зокрема боротьбистів навесні 1920 року) та їх поглинання КП(б)У шляхом політичного шантажу і підкупу їхніх лідерів посадами[2].