Фіктивні договори

Окупаційна адміністрація нав'язала васалітет під виглядом рівноправного союзу: історик Мурат Яшар (Murat Yasar) зазначає, що правителі «розглядали шерть радше як військовий союз»^[1], однак історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) вказує, що «в очах Москви шерть тепер означала клятву вірності нових і відданих підданих царя»^[2].

Московське царство скористалося критичним становищем Гетьманщини, щоб нав'язати формат підпорядкування, від початку відмовившись брати на себе симетричні зобов'язання. На вимогу козаків про взаємну присягу царський посол відповів відмовою - за звітом самого посольства, присягати за государя «такого ніколи не бувало ані буде, і гетьманові навіть говорити такого не личить, бо всякий підданий повинен присягати свому государеві»^[3]; Хмельницькому довелося тричі за день 18 (8) січня 1654 скликати раду, але В.Бутурлін, пославшись на самодержавний характер влади рос. монарха, відмовив і вдруге^[4]. Сам «договір» не був двостороннім актом: «Оригінали документів договору не збереглися. Відомі тільки їхні копії та чернетки»; «Укр. сторона подала свої умови у формі прохань-чолобитних до царя. Акти царського уряду мали форму „пожалувань" з боку царя»^[5] - письмові умови оформлено лише в Москві у березні 1654 року.

Використання формату «союзного договору» від 1 червня 1919 року та 28 грудня 1920 року не для створення рівноправної федерації, а як інструменту для легалізації прямого жорсткого управління з Москви^[6].

Використання Договору про утворення СРСР (грудень 1922 р.) для формального декларування союзу рівноправних республік, що маскував остаточну централізацію влади в Москві^[7].