Віленське перемир'я (1656)
Сепаратні мирні переговори між Москвою та Річчю Посполитою про закінчення війни й поділ сфер впливу, що пройшли в повній ізоляції української сторони: «Повноважні представники Укр. козац. д-ви на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів»[1]. Гетьман просив дати козацьким послам мандати повноправних учасників з'їзду - «але царський уряд знову пустив се проханнє повз уха», і делегати «сиділи бездільно коло комісарів і не допущені до офіційних нарад»[2].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0008 | Московське царство | 2 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0009 | Дипломатія | 2 |
Реалізовані процедури
Щойно політичні інтереси змінилися, Москва пішла на сепаратний мир зі своїм недавнім ворогом – Польщею, домовляючись за спиною українського союзника: «Пріоритетними на переговорах були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) рос. царя на польс. престол»[1] – доля козацьких земель стала розмінною монетою в цьому торзі. Переговори велися в Нємєжі під Вільно із серпня 1656 року; перемир'я підписано 24 жовтня[1].
Московське царство фізично та юридично ізолювало автономію від участі в міжнародній політиці, вирішуючи долю козацьких земель без урахування їхніх національних інтересів: «Повноважні представники Укр. козац. д-ви на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів»[1]. Прохання гетьмана дати послам мандати повноправних учасників царський уряд «пустив повз уха»: делегати «сиділи бездільно коло комісарів і не допущені до офіційних нарад»[2].