«Вічний мир» з Польщею (1686)

Поділ сфер впливу за спиною українського союзника, що супроводжувався фінансовою угодою за територію: за договором 1686 року Москва зобов'язалася «сто сорок шість тисяч рублів московських відлічити і Речі Посполитій віддати»^[1][2][3]. Українська історіографія зафіксувала цю угоду як звичайну купівлю-продаж - Грушевський: Москва «уложила з Польщею вічну згоду (доплатило при тім за Київ ще раз 146 тис. рублів)»^[4].

Юридична фіксація розколу країни на дві частини з перетворенням Правобережжя на буферну зону: «За умовами Вічного миру Правобережжя залишилося за Польщею... домовилися й постановили, що ті місця мають залишатися пустими, як нині є»^[3][2].

Повне усунення автономії від участі в міжнародних переговорах про статус її ж територій. Під час юридичного поділу українських земель думку самого народу було проігноровано – сучасна українська історіографія оцінює Вічний мир «як національну трагедію України»^[2].

Дипломатичне закріплення духовної експансії: Москва домоглася включення до договору статті про становище православних у Речі Посполитій – договір 1686 року приписував польській стороні «ніякого утиску і до віри Римської та до Унії примусу чинити не велить»^[1] – і привласнила собі роль покровителя православ'я на польських землях, спираючись на вже підпорядковану Москві київську митрополію. Договір закріплював і церковний важіль: православні єпархії в Речі Посполитій «за духовним їхнім чином і звичаєм, мали приймати благословення і рукоположення від Київського Митрополита; і то нікому з них у милості Його Королівської Величності шкодити не має»^[5] - а київська митрополія була вже підпорядкована Москві.