Андрусівське перемир'я (1667)
Угода про поділ Гетьманщини по Дніпру між Московським царством і Річчю Посполитою без участі українців: «Російська держава отримала значні територіальні надбання… Однак Правобережна Україна, Полоцьк, Вітебськ та інші білоруські міста, де були російські гарнізони, зберігалися за Річчю Посполитою»[1]. Юридичне закріплення розколу України та перетворення Запорожжя на буферну зону: «за договором 1667 року було у спільному правлінні Москви і Варшави»[2]. Грушевський фіксує реакцію на поділ: «були великі нарікання на московське правительство, що воно згодило ся відступити Польщі правобічну Україну, укладаючи перемирє 1667 року: поділило ся Україною з Польщею, не додержало того, що обіцяло приймаючи Україну під царську руку»[3].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0008 | Московське царство | 4 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0009 | Дипломатія | 2 |
| S0008 | Уряд | 2 |
Реалізовані процедури
Офіційний поділ українських земель між двома сусідніми державами. Договір підписали виключно представники Москви й Варшави: «Укладено 30.1(9.2) у с. Андрусово, поблизу Смоленська, на 13,5 року. Російську делегацію очолював окольничий А. Л. Ордін-Нащокін, польську – комісар Ю. Глібович»[1]. Думку самої автономії було повністю проігноровано: «Інтереси гетьманів і України при цьому, зрозуміло, не враховувалися»[4]. Окремий вузол змови - Київ: стаття 7 Андрусівського договору (30 січня 1667) зобов'язувала, що «саме місто Київ… має бути відданий і очищений… себто у два роки, від нинішнього договору рахуючи… у прийдешньому 1669 році в місяці квітні у 15 день»[5]; «Москва потім його не віддала»[3] - а 1686 року легалізувала утримане, «доплативши за Київ ще раз» (див. кампанію «Вічний мир»). Схему «територія за гроші» закладено там само: стаття 34 фіксує згоду царя Олексія видати «казни якої достойної до задоволення шляхти, вигнанців… з частини України, у бік Його Царської Величності уступленої»[5] - суму відклали на наступні посольства.
Під час юридичного поділу українських земель думку самого народу чи його лідерів було демонстративно проігноровано. Гетьманщину розглядали виключно як об'єкт: «Інтереси гетьманів та України при цьому, звісно, не враховувалися»[4].
Юридична фіксація розколу території. Москва цілеспрямовано роздробила колись єдину країну, перетворивши такі важливі регіони, як Запорожжя, на безправні буферні зони під спільним управлінням: «...Запорожжя (яке за договором 1667 року перебувало у спільному правлінні Москви та Варшави)»[2].
Відчувши політичну владу над Лівобережжям, Москва негайно спробувала перехопити право на збирання податків, щоб напряму викачувати ресурси: «спроби російських воєвод... запровадити в Україні свою систему оподаткування призводили лише до бунтів (наприклад... спроба перепису 1666 року...)»[2].