Агресори можуть ініціювати створення та масштабне поширення штучних історичних концепцій, покликаних обґрунтувати їхнє право на чужі території. Конструювання нового історичного канону, в якому факти викривляються, а хронологія подій підганяється під інтереси метрополії, дозволяє агресору легалізувати окупацію заднім числом, переконуючи як власне, так і місцеве населення в історичній неминучості та законності поглинання.
Уряд Московського царства фабрикував історичні наративи для юридичного обґрунтування вторгнення на нові території: історик Майкл Ходарковський вказує, що в дипломатичному листуванні чиновники навмисно конструювали фіктивні твердження про те, що корінні народи Кавказу нібито здавна були московськими «підданими в Рязанському краї, а потім втекли з Рязані й оселилися в горах»[1].
Для ідеологічного обґрунтування захоплення московська влада отримала готовий історичний канон: «„СИНОПСИС", «Синопсис, або коротке зібрання від різних літописців про початок славеноросійського народу» — істор. твір, вперше виданий друкарнею Києво-Печерської лаври (1674)»[2] – книга конструювала спільне «славеноросійське» минуле, легітимізуючи владу Москви над Києвом заднім числом.
Уряд Російської імперії фабрикував історичні звіти для юридичного обґрунтування вторгнення: історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) вказує, що у 1748 році та в 1770-х роках чиновники навмисно конструювали фіктивні твердження про те, що корінні народи Кавказу в минулому нібито були християнами, аби оскаржити претензії інших імперій та «узаконити свої зусилля з їхньої 'рехристиянізації'»[3].
На постаменті пам'ятника Хмельницькому (1888) імперія відлила програмне твердження про минуле: на лицьовому боці стояла фраза «Волим под царя восточного, православного», приписувана Переяславській раді, а на правому - імперська формула «Богдану Хмельницкому – единая неделимая Россия»[4]. Зведені разом, вони подавали події 1654 року як добровільний і остаточний вибір на користь єдиної російської держави, а всю історію Гетьманщини - як шлях до цього вибору.
Конструювання нового радянсько-імперського історичного канону для підміни українського минулого: «від кін. 1930-х рр. в істор. науці СРСР утвердилася теза», проголошена в працях Б. Грекова, К. Гуслистого та Ф. Ястребова, «про Київ. Русь як про „спільну колиску" історії укр., рос. і білорус. народів», а «1939 Б.Греков висунув положення про етнічну єдність „руського народу" в добу Київ. Русі»[5]. Ця схема витісняла концепцію М. Грушевського та заперечувала самостійність історії України.
Державна кампанія з конструювання історичного міфу: «Тези до 300-річчя возз'єднання України з Росією», схвалені ЦК КПРС, проголошували, що «Цим історичним актом була завершена тривала боротьба волелюбного українського народу проти іноземних поневолювачів за возз'єднання з російським народом в єдиній Російській державі»[6] – анексію 1654 року заднім числом переписували як мету та підсумок національної боротьби.
Публікація маніфесту «Про історичну єдність росіян та українців» (липень 2021), що конструює псевдоісторичний міф: «росіяни й українці – один народ, єдине ціле», а сучасні кордони оголошуються результатом того, що «дії більшовиків з відторгнення від Росії її історичних територій злочинним актом не вважаються»[7]. У тій самій статті описується, як Ленін особисто «переконував» керівників Донецько-Криворізької республіки «діяти у складі Радянської України», а ЦК РКП(б) постановив «створити на з'їзді „один уряд для всієї України"»[7]. Напередодні вторгнення тезу доведено до межі: у зверненні 21 лютого 2022 року Путін оголосив, що «сучасна Україна цілком і повністю була створена Росією, точніше, більшовицькою, комуністичною Росією», а країну назвав «Україна імені Володимира Ілліча Леніна» - «Він її автор і архітектор»[8].