Агресор формує ідеологічні, історичні та правові обґрунтування свого «права» розпоряджатися долею колонізованого народу. Техніки цієї тактики працюють до, під час і після захоплення: нав'язування образу відсталості, привласнення історії, релігійні та «цивілізаторські» виправдання створюють картину світу, в якій панування виглядає природним і навіть благом. Успішна легітимізація знижує опір – і самого народу, і зовнішніх спостерігачів.
| ID | Назва | Опис | |
| T0024 | Виправдання через релігію | Агресори можуть використовувати релігійну риторику та інституції для ідеологічного обґрунтування експансії. Захоплення територій подається не як акт збройної агресії, а як священна місія із захисту одновірців, відновлення канонічної справедливості чи виконання божественного призначення. Використання подібних наративів дозволяє колонізатору морально виправдати вторгнення в очах власного суспільства, мобілізувати його на підтримку конфлікту, а також замаскувати політичне поглинання під духовне об'єднання. | |
| T0006 | Дегуманізація | Агресори можуть використовувати пропагандистські практики для позбавлення представників колонізованого народу людських рис. Жертва цілеспрямовано маркується принизливими ярликами (наприклад, «нелюди», «бойовики», «нацисти», «фашисти», «терористи»), що має зняти психологічні та моральні бар'єри в окупаційних військ і легітимізувати будь-які звірства в очах суспільства агресора, призводячи до повної втрати емпатії. | |
| T0137 | Дезінформація | Агресори можуть здійснювати цілеспрямоване маніпулювання інформаційним простором і проводити зловмисні операції впливу (IO — Influence Operations, FIMI — Foreign Information Manipulation and Interference, FMI — Foreign Malign Influence). Ця техніка застосовується для скоординованого вкидання неправдивих наративів на міжнародній арені, підриву довіри до демократичних інституцій та дестабілізації суспільства держави-жертви. Інформаційне втручання покликане спотворити сприйняття реальності, приховати факти агресії та паралізувати здатність суспільства до скоординованого опору. Докладніше ці техніки розкриваються у спеціалізованому фреймворку: DISARM Framework. | |
| T0003 | Культивування логіки вищості | Агресори можуть проводити системну ідеологічну обробку власного населення, формуючи культ винятковості та месіанства. У межах такої парадигми культура колонізатора проголошується високою та такою, що несе прогрес, тоді як культура колонізованих народів цілеспрямовано маргіналізується, подається як відстала, вторинна або взагалі така, що не має права на самостійне існування. Це слугує базовим ідеологічним виправданням для подальшого домінування. | |
| T0158 | Маркування території імперськими символами | Агресори можуть закріплювати захоплення землі матеріальними знаками власної влади: хрестами й закладними каменями в момент зайняття території, пам'ятниками завойовникам, меморіальними дошками та стелами, гербами, культовими спорудами на місцях чужих святинь. На відміну від перейменування топонімів, яке діє в мовленні та на карті, знак посідає фізичне місце і знімається лише руками. Він оголошує захоплення незворотним і відлічує історію місця від приходу метрополії: постамент пам'ятника Богданові Хмельницькому в Києві (1888) ніс напис «Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія», а дошки пам'ятника Муравйову-Амурському в Хабаровську (1891) перелічували осіб, «які взяли активну участь у приєднанні до Росії Приамур'я». | |
| T0007 | Нав'язування власної картини реальності | Агресори можуть використовувати пропаганду та жорстку цензуру для підміни об'єктивних фактів сфабрикованими наративами. Насадження викривленої оптики, за якої акти окупації видаються за порятунок, а провина за страждання перекладається на саме місцеве населення, забезпечує ідеологічну легітимізацію домінування. | |
| T0001 | Нав'язування образу відсталості | Агресори можуть системно транслювати наратив про те, що культура, побут і соціальний устрій корінного народу є примітивними та нерозвиненими. Конструювання образу відсталості слугує легітимізації домінування, дозволяючи виправдовувати окупацію та репресії вигаданою необхідністю нести прогрес і «цивілізацію». | |
| T0010 | Невизнання самостійної ідентичності | Агресори можуть цілеспрямовано й системно транслювати наратив про те, що корінний народ не є окремою нацією, а являє собою лише регіональну чи заблудлу гілку народу метрополії. Конструювання фальшивого міфу про єдиний корінь дозволяє агресору оголосити політичну незалежність колонізованого суспільства історичним непорозумінням і виправдати будь-які насильницькі дії як природний процес «возз'єднання». | |
| T0004 | Переписування історії | Агресори можуть ініціювати створення та масштабне поширення штучних історичних концепцій, покликаних обґрунтувати їхнє право на чужі території. Конструювання нового історичного канону, в якому факти викривляються, а хронологія подій підганяється під інтереси метрополії, дозволяє агресору легалізувати окупацію заднім числом, переконуючи як власне, так і місцеве населення в історичній неминучості та законності поглинання. | |
| T0008 | Позбавлення суб'єктності | Агресори можуть цілеспрямовано відмовляти корінному народові в праві на самостійне політичне, правове та історичне існування. На ідеологічному рівні це проявляється в трансляції наративів про несамостійність колонізованого суспільства, що слугує легітимізації домінування. На дипломатичному й адміністративному рівні техніка реалізується через одностороннє скасування суверенітету, анулювання або переписування раніше укладених міжнародних договорів і переведення відносин із рівноправних у формат прямого диктату, що забезпечує інституційне захоплення управління та юридичне закріплення окупації. | |
| T0005 | Привласнення статусу жертви агресором | Агресори можуть використовувати пропагандистські інструменти для інверсії ролей, подаючи власні наступальні дії як вимушений захід самооборони. Заявляючи про фіктивні загрози з боку місцевого населення чи зовнішніх сил, агресор конструює хибний наратив, у якому він виступає виключно захисником власних інтересів чи безпеки. Це дає змогу морально виправдати вторгнення та перекласти провину за ескалацію насильства на колонізоване суспільство. | |
| T0157 | Примусове публічне каяття | Агресори можуть вимагати від колонізованих публічного каяття — ритуального самоприниження зі зреченням колишньої лояльності, спротиву та його провідників, віри чи присяг — як умови припинення насильства, звільнення або самого права жити на своїй землі. Каяття — не просто декларація: воно має наслідки. Від сповіді залежить доля людини — свобода, табір чи розправа. Той, хто публічно покаявся, скомпрометований перед своїми і прив'язаний до агресора самим публічним актом. «Добровільні» каяття агресор пред'являє як доказ власної правоти та виправдання репресивного характеру колонізації. Російський колоніалізм практикує примус до каяття протягом століть: імперія вимагала від горців Кавказу зречення «згубного вчення» провідника спротиву разом із присягою на вірність російському цареві; радянські публічні каяття і зречення «ворогів народу» у власних родинах, як і сьогоднішні примусові відеовибачення в Чечні, — пряме продовження цієї практики. Після захоплення Криму практика примусового каяття, яке знімають на відео й поширюють у соціальних мережах, застосовується до тих, хто зберігає лояльність Україні або критикує окупаційну владу. | |
| T0166 | Фабрикація злочинців | Агресори можуть фабрикувати з неугодних людей «злочинців»: ухвалювати закони зі складами, під які можна підвести будь-кого («контрреволюційна діяльність», «екстремізм», «дискредитація»), вигадувати змови й підпільні організації, виготовляти «докази», наповнювати справи заарештованими за списками, а слідство і процеси вести таємно або перетворювати на публічну виставу. Ув'язнення стає питанням рішення, а не факту; кожен вирок заднім числом «доводить» провину колонізованих і виправдовує репресії як боротьбу зі «злочинністю». | |
| T0160 | Фіктивні суди | Агресори можуть надавати розправі форму правосуддя - створювати й використовувати фіктивні суди: результат процесу вирішено наперед, а захисту немає або він бутафорський. Форми різні - надзвичайні та військово-польові суди з добою на процес, закриті квазісудові органи, що виносять вироки заочно і списками, показові процеси-вистави для публіки. Винесення вироків без «належним чином створеного суду, що надає судові гарантії» - воєнний злочин (спільна стаття 3 Женевських конвенцій; стаття 8(2)(c)(iv) Римського статуту, за якою Міжнародний кримінальний суд виніс перший обвинувальний вирок 2024 року). | |