Агресори можуть системно транслювати наратив про те, що культура, побут і соціальний устрій корінного народу є примітивними та нерозвиненими. Конструювання образу відсталості слугує легітимізації домінування, дозволяючи виправдовувати окупацію та репресії вигаданою необхідністю нести прогрес і «цивілізацію».
Уряд Російської імперії обґрунтовував експансію ідеями просвітництва нерозвинених суспільств: історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) констатує прагнення чиновників метрополії «принести як християнство, так і цивілізацію 'диким і нецивілізованим' народам уздовж своїх кордонів»[1].
31 липня 1925 року Реввійськрада СРСР наказом, що обґрунтовував операцію з роззброєння Чечні, оголосила чеченців нездатними до правильного господарювання: «Надані після революції на рівнині багаті земельні угіддя чеченці повністю не використовують, ведуть відсталими формами своє сільське господарство, не працелюбні»[2]. Звинувачення стоїть у військовому наказі як одна з підстав для введення військ: земельні угіддя народу «надала» сама влада, його спосіб господарювати вона ж оголосила відсталим, а висновок з цієї оцінки - військова операція. Історик Т. У. Ельбуздукаєва, що публікує наказ, наводить і його продовження: назріли «політичні ознаки» - втома населення від війни і вимога боротьби з «бандитизмом»[2] - тобто навіть за логікою документа воювати належало не з господарською відсталістю, але саме її поставлено в обґрунтування.