Агресори можуть використовувати пропагандистські практики для позбавлення представників колонізованого народу людських рис. Жертва цілеспрямовано маркується принизливими ярликами (наприклад, «нелюди», «бойовики», «нацисти», «фашисти», «терористи»), що має зняти психологічні та моральні бар'єри в окупаційних військ і легітимізувати будь-які звірства в очах суспільства агресора, призводячи до повної втрати емпатії.
Уряд Російської імперії цілеспрямовано конструював образ корінного населення як злочинних дикунів: історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) фіксує, що в документах адміністрації горців маркували як «непостійних і віроломних», а їхні дії пояснювали посиланнями на їхнє «хижацьке ремесло, до якого вони схильні самою своєю природою та вихованням»[1].
Апарат Російської імперії конструював образ корінного населення як дикунів: історик Я. З. Ахмадов вказує, що дореволюційна історіографія описувала боротьбу горців «діями варварів, позбавлених 'цивілізованих' уявлень про незалежність і свободу»[2], а імперський історик і учасник подій В. О. Потто наводить слова генерала О. П. Єрмолова, який заявляв, що «жорстокість тутешніх звичаїв не можна приборкати милосердям»[3]. Генерал Єрмолов у своїх «Записках» характеризував Нохчі як природжену розбійницьку породу: «Чеченці, найзліші з розбійників, що нападають на лінію», їхня земля — прихисток, де «дружньо приймалися лиходії всіх інших народів, які залишали свою землю через якісь злочини», а саму Чечню «можна справедливо назвати гніздом усіх розбійників», «менше за інших наповнені були розбійниками, які брали участь раніше в усіх набігах Чеченців на лінію. У них збиралися хижаки й переховувалися…»[4].
Намісник на Кавказі й головнокомандувач Кавказької армії Барятинський - про чеченців, що бажали піти: «...це, мабуть, і непогано, що піде вся ця сволота, яка нам лише тягарем. Не зупиняйте, нехай ідуть до Мекки чи куди хочуть. А вже я постараюся подати Государеві цю справу в належному вигляді...» - імператорові справу подали як «добровільний рух самих чеченців»[5]. Начальник Кубанської області генерал Євдокимов, що проводив виселення горців Західного Кавказу, сформулював принцип: «Перша філантропія – своїм; горцям же я вважаю себе вправі надати лише те, що залишиться на їхню долю після задоволення останнього з російських інтересів»[5]. Оптику, в якій ухвалювалися такі рішення, формулювала й імперська наука: Берже, який 22 роки очолював Кавказьку археографічну комісію і уклав перші десять томів «Актів»[6], обґрунтовував недовіру до горців їхньою природою: «Восьмисоттисячне горське населення Терської і Дагестанської областей становить тут майже суцільну масу... Пройнята мусульманським фанатизмом, розпаленим тривалою війною, вона продовжує ненавидіти нас, як іще недавніх заклятих ворогів, як невірних, і зберігатиме це почуття доти, доки ми залишатимемося в її очах гяурами»[7]. Це не наказ, а голос епохи - та мова, якою виселення виглядало природним.
31 липня 1925 року Реввійськрада СРСР пояснила підготовлювану операцію властивостями цілого народу - в наказі сказано: «Чеченська область є осередком кримінального бандитизму, що поширюється на сусідні з Чечнею райони... У масі своїй чеченці схильні до бандитизму як до головного джерела легкої наживи, чому сприяє наявність великої кількості зброї. Нагірна Чечня є притулком для найзапекліших ворогів Радянської влади»[8]. Ярлик з наказу перейшов у робочу номенклатуру операції: інструкція від 4 серпня 1925 року, затверджена командувачем Північно-Кавказького військового округу Уборевичем, членом Реввійськради округу Володіним і повноважним представником ОГПУ (політичної поліції, попередниці сучасної ФСБ) по краю Євдокимовим, ставить людей в один ряд з гвинтівками і «вилучає» їх одним дієсловом - пункт 8 інструкції гласить: «У разі виконання умов здачі зброї поголовний обшук не проводиться, а лише вилучається бандитський і порочний елемент»[9]. Так злочинність оголошено властивістю народу, а його людей - «елементом», що підлягає вилученню.
Ведення агресивної інформаційної кампанії на користь «свого» кандидата з прямою участю першої особи РФ: у прямому ефірі трьох українських телеканалів за два тижні до голосування лунали похвали урядові кандидата - «уряду В.Януковича вдалося більше: вони змогли наповнити це зростання гарною якістю. Тобто економіка України розвивається диверсифіковано»[10]. Паралельно опонентів демонізували, звинувачуючи в націоналізмі та профашистських поглядах.
Стаття Д. Медведєва, заступника голови Радбезу РФ, у «Коммерсанті» (11 жовтня 2021), що маргіналізує українське керівництво: «нам з васалами справу мати безглуздо. Справи треба вести з сюзереном», «на чолі України стоять слабкі люди, які прагнуть лише набити свої кишені», а переговори з ними «абсолютно безглузді»[11]. Українського президента там само порівняли з гіпотетичним євреєм на службі в СС[11].