Пропагандистська інверсія ролей і дегуманізація (1800–1864 рр.)
У XIX столітті окупаційна адміністрація Російської імперії та апарат пропаганди використовували інверсію ролей і трансляцію логіки вищості для легітимізації воєнної агресії. Історик Я. З. Ахмадов констатує, що «Антиколоніальні та антифеодальні виступи населення Чечні, іменовані в офіційних документах 'пустощами', 'грабежами' та 'вбивствами', сприймалися російським самодержавством як виклик і образа... Усе це викликало жорстокі каральні дії, несумірні з видимою причиною»[1]. Практичне застосування цього механізму фіксується в рапортах: у 1800 році головнокомандувач військами генерал Б. Ф. Кноррінг обґрунтовував експедиції проти корінного населення захистом від їхніх «хижацьких грабувань, злодійських розбоїв»[1]. Паралельно офіційна історіографія конструювала образ відсталості: дослідник зазначає, що дореволюційній воєнній науці була притаманна «апологія загарбницької політики царизму», за якої оборонна боротьба місцевого населення маркувалася «діями варварів, позбавлених 'цивілізованих' уявлень про незалежність і свободу»[2]. Для трансляції шовінізму в маси використовувалася література. Імперський історик і учасник подій В. О. Потто фіксує, що поет О. С. Пушкін у віршах проголошував: «Скорися, Кавказе, — іде Єрмолов!»[3], а поет В. А. Жуковський вихваляв руйнування сіл: «Лиш до сіл — палають села»[4]. Спираючись на цю базу, генерал О. П. Єрмолов обґрунтовував репресії тим, що «проконсул Кавказу жорстокість тутешніх звичаїв не може приборкати милосердям»[3].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 1 |
| S0021 | Пропаганда | 1 |
| S0008 | Уряд | 1 |
Реалізовані процедури
Окупаційна адміністрація Російської імперії позбавляла корінне населення статусу легітимного супротивника, застосовуючи інверсію смислів: історик Я. З. Ахмадов констатує, що законна оборона маркувалася кримінальними термінами, і «Антиколоніальні та антифеодальні виступи населення Чечні, іменовані в офіційних документах 'пустощами', 'грабежами' та 'вбивствами', сприймалися російським самодержавством як виклик і образа»[1], що слугувало формальним приводом для каральних дій.
Апарат Російської імперії конструював образ корінного населення як дикунів: історик Я. З. Ахмадов вказує, що дореволюційна історіографія описувала боротьбу горців «діями варварів, позбавлених 'цивілізованих' уявлень про незалежність і свободу»[2], а імперський історик і учасник подій В. О. Потто наводить слова генерала О. П. Єрмолова, який заявляв, що «жорстокість тутешніх звичаїв не можна приборкати милосердям»[3]. Генерал Єрмолов у своїх «Записках» характеризував Нохчі як природжену розбійницьку породу: «Чеченці, найзліші з розбійників, що нападають на лінію», їхня земля — прихисток, де «дружньо приймалися лиходії всіх інших народів, які залишали свою землю через якісь злочини», а саму Чечню «можна справедливо назвати гніздом усіх розбійників», «менше за інших наповнені були розбійниками, які брали участь раніше в усіх набігах Чеченців на лінію. У них збиралися хижаки й переховувалися…»[5].
Апарат пропаганди Російської імперії використовував поезію для трансляції в суспільство логіки домінування: імперський історик і учасник подій В. О. Потто фіксує, що поет О. С. Пушкін у віршах проголошував неминучість підкорення: «Смирися, Кавказе, - іде Єрмолов!»[3], а поет В. А. Жуковський вихваляв руйнування інфраструктури воєначальниками: «Лиш до сіл - палають села»[4].