Дегуманізація

Апарат Російської імперії конструював образ корінного населення як дикунів: історик Я. З. Ахмадов вказує, що дореволюційна історіографія описувала боротьбу горців «діями варварів, позбавлених 'цивілізованих' уявлень про незалежність і свободу»^[1], а імперський історик і учасник подій В. О. Потто наводить слова генерала О. П. Єрмолова, який заявляв, що «жорстокість тутешніх звичаїв не можна приборкати милосердям»^[2]. Генерал Єрмолов у своїх «Записках» характеризував Нохчі як природжену розбійницьку породу: «Чеченці, найзліші з розбійників, що нападають на лінію», їхня земля — прихисток, де «дружньо приймалися лиходії всіх інших народів, які залишали свою землю через якісь злочини», а саму Чечню «можна справедливо назвати гніздом усіх розбійників», «менше за інших наповнені були розбійниками, які брали участь раніше в усіх набігах Чеченців на лінію. У них збиралися хижаки й переховувалися…»^[3].