Початок російсько-української війни: Збройне вторгнення та окупація Криму (2014)
Приховане воєнне вторгнення та окупація Криму, початок збройної агресії РФ проти України: захоплення адміністративних будівель військовими без розпізнавальних знаків, призначення підконтрольного прем'єра та фіктивний референдум, який Генасамблея ООН визнала таким, що не має сили: «референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014 року, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу»[1]. Юридичне оформлення захоплення завершилося в Москві законом від 21 березня 2014 року[2].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0011 | Російська Федерація | 5 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 1 |
| S0021 | Пропаганда | 1 |
| S0010 | Регулярна армія | 1 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
| S0008 | Уряд | 1 |
Реалізовані процедури
Використання регулярних військ без розпізнавальних знаків для встановлення контролю над півостровом. Через рік це визнав В. Путін на «прямій лінії» 17 квітня 2014 року: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже коректно, але… рішуче і професійно»[3]. Українські гарнізони на півострові було блоковано й роззброєно, що Путін визнав сам: «і те, як було роззброєно українські частини - це все було зроблено настільки стрімко, що складалося враження, що це неймовірно довго готувалося»[3].
Офіційне заперечення участі російських військ під час операції – і пізніше визнання Путіна («пряма лінія» 17 квітня 2014), що заперечення було брехнею: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»[3]. У тому ж ефірі співрозмовниця вітала його з тим, що він «честно сказал, что «зелені чоловічки» – это мирные наши военные»[3].
Приведення до влади підконтрольної адміністрації під прикриттям військових: рішення кримського парламенту ухвалювалися в умовах, коли «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»[3]. ГА ООН визнала подальший референдум таким, що не має сили, і підтвердила, що він «не був санкціонований Україною»[1]. УВКПЛ зафіксувало й саму сцену «обрання»: у ніч проти 27 лютого «озброєні групи без розпізнавальних знаків захопили будівлі місцевого уряду та парламенту», а «27 лютого члени парламенту Криму, у присутності озброєних людей, відправили у відставку місцевий уряд та обрали Сергія Аксьонова главою Криму»[4].
Створення видимості масової проросійської мобілізації на півострові: за «силами самооборони», від імені яких велася операція, стояли російські військові, що Путін визнав 17 квітня 2014 року: «за спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці»[1]. Мітингова та «добровольча» масовка забезпечувала картинку народного пориву, юридичне значення якої ООН відкинула[3].
Юридичне оформлення відторгнення території: договір про «прийняття» підписано 18 березня 2014 року, а закон про його ратифікацію «Прийнятий Державною Думою 20 березня 2014 року. Схвалений Радою Федерації 21 березня 2014 року»[2].