Нейтралізація опозиції

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Росія вбивала керівників Ічкерії, оголошувала їх у розшук і заарештовувала представників республіки в Москві.

Президент Росії Єльцин указом № 1226 від 14 червня 1994 року дозволив тримати без обвинувачення до 30 діб будь-кого, кого підозрювали у зв'язках зі злочинними групами^[1]. За цим указом ФСБ і міліція Росії затримували представників Ічкерії в Москві^[2][3].

1 лютого 1995 року Генеральна прокуратура Росії оголосила в розшук Джохара Дудаєва, обраного президента Ічкерії, щоб заарештувати й судити (докладніше: «Фабрикація злочинців»)^[4].

17 червня 1995 року співробітники ФСБ і московської міліції заарештували Хамада Курбанова, представника президента Ічкерії в Росії, а через два дні - Рамзана Музаєва, секретаря чеченського інформаційного агентства «Чечен-прес»^[2]. Співробітники ФСБ і міліції тримали обох без обвинувачення, секретаря агентства відпустили до 26 липня, а представника президента - через місяць після арешту^[1][5][6]. 8 жовтня 1995 року, під час «перемир'я», російські льотчики бомбили Рошні-Чу, село на південний захід від Грозного, і вбили 28 людей, серед них Магомеда Хачуєва, начальника охорони делегації Ічкерії на переговорах. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що ціллю удару був Джохар Дудаєв, президент Ічкерії, який часом жив у селі і не постраждав^[4].

21 квітня 1996 року Джохар Дудаєв із дружиною Аллою Дудаєвою, соратниками та охороною виїхав із Гехі-Чу, села на південний захід від Грозного, на галявину в горах. Президент поставив супутниковий телефон на капот машини й зателефонував депутатові російського парламенту Костянтину Боровому, посередникові в переговорах про мир. Російські військові вдарили ракетами по галявині^[7]. Окупанти вбили президента Ічкерії, генерального прокурора Магомета Жанієва та Хамада Курбанова, колишнього представника республіки в Москві. Алла Дудаєва стояла за двадцять метрів від машини. У спогадах дружина президента писала: «Несподівано з лівого боку пролунав різкий свист ракети, що летіла. Вибух за моєю спиною та спалах жовтого полум'я змусили мене зістрибнути в яр... але раптом знову почувся свист»^[8].

21 і 22 квітня 1996 року російські війська били ракетами і бомбами по шести чи семи штабах керівництва Ічкерії в горах^[4]. Олександр Литвиненко, колишній співробітник ФСБ, у 2002 році писав, що вбивство президента готувала група ФСБ під командуванням Хохолькова, створена «для усунення Дудаєва», у Ханкалі, головній базі окупаційних військ на східній околиці Грозного. За його словами, літаки російської воєнної розвідки навели ракету на маяк у підміненому телефоні президента^[9].

7 травня 1996 року російські міліціонери таємно затримали Вагапа Тутакова, представника Ічкерії в Москві, коли той виїжджав із Калуги, міста на південний захід від Москви^[4]. Міліціонери заявили, що знайшли в його машині зброю^[10], а 8 червня випустили представника Ічкерії з-під варти^[4]. 10 липня 1996 року командувач окупаційних військ Тихомиров наказав шукати й затримати Зелімхана Яндарбієва, виконувача обов'язків президента Ічкерії^[4][11]. Того ж дня російські льотчики й артилеристи били по штабу Зелімхана Яндарбієва в Махкетах, гірському селі на південному сході Ічкерії^[4]. 15 липня окупанти захопили Махкети, але виконувача обов'язків президента там не знайшли^[11]. Того дня екіпажі семи російських вертольотів ракетами зруйнували будинок його матері в Старих Атагах, селі на південь від Грозного; мати й сусіди вижили (докладніше: «Колективні покарання»)^[11][12].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[11]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[13]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[4].