Фіктивні договори

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Росія підписувала з Ічкерією та її селами угоди, за якими захисники здавали зброю, а російські війська залишалися в республіці, і порушувала ці угоди.

Російські делегації записували в угоди, що російські частини йдуть із республіки в міру того, як Збройні сили Ічкерії здають зброю^[1][2]. Поки тривали переговори, президент Росії Єльцин указами залишав війська в республіці на постійній основі^[3][4].

14 червня 1995 року бійці Збройних сил Ічкерії захопили заручників у Будьоннівську, підконтрольному Росії місті на північний захід від республіки, і зажадали припинити війну. 19 червня Росія почала переговори з Ічкерією в Грозному^[1]. 20 і 21 червня делегації підписали протоколи, за якими російські війська йшли з республіки район за районом^[5][6]. 3 липня президент Росії Єльцин підписав указ № 663: «Дозволити дислокувати [розміщувати] на постійній основі на території Чеченської Республіки… військові частини… Збройних Сил Російської Федерації»^[3]. 27 липня голова російської делегації, міністр у справах національностей Михайлов, заявив на переговорах у Грозному, що Росія «більше не пов'язує підписання угоди з військових питань із політичною угодою і статусом Чечні»^[1]. 30 липня делегації підписали угоду про припинення воєнних дій. У ній армію Ічкерії назвали «незаконними збройними формуваннями» і записали, що спершу зброю здавала вона, потім чеченці, які зі зброєю охороняли свої села, потім усі решта^[7][8]. Російські війська за угодою йшли «одночасно з роззброєнням», а бригада внутрішніх військ МВС Росії (попередників сучасної Росгвардії) і бригада російської армії залишалися в республіці. Російська делегація дописала до тексту примітку, що законодавство Росії Ічкерію не визнає (докладніше: «Позбавлення суб'єктності»)^[7][8].

Після угоди бійці армії Ічкерії почали здавати зброю і повернулися у свої села, а російські частини з республіки не пішли^[1][2]. 9 жовтня 1995 року, через десять тижнів після угоди, Росія звинуватила в замаху на командувача окупаційних військ Романова прихильників Джохара Дудаєва, президента Ічкерії, призупинила переговори і наказала військам відновити наступ (докладніше: «Привласнення статусу жертви агресором»)^[1].

Навесні 1996 року командування окупаційних військ і маріонетковий уряд у Грозному підписували із селами Ічкерії «Протоколи про мир і злагоду», за якими село зобов'язувалося не пускати до себе бійців армії Ічкерії, а Росія обіцяла позбавити його боїв^[1][9]. До 28 березня 1996 року, за даними французького агентства AFP, такі протоколи підписали понад 120 сіл^[10]. Перед підписанням російські війська оточували село й обстрілювали його (докладніше: «Колективні покарання»)^[11]. Російські льотчики бомбили села, які підписали протоколи (докладніше: «Фальшиві гарантії безпеки»)^[1].

27 травня 1996 року голова уряду Росії Черномирдін і Зелімхан Яндарбієв, який виконував обов'язки президента Ічкерії, підписали в Москві домовленість про припинення вогню^[1]. 10 червня в Назрані, місті в підконтрольній Росії Інгушетії, делегації Росії та Ічкерії доповнили її протоколом, де Росія зобов'язалася вивести свої війська з республіки до кінця серпня 1996 року^[12]. 25 червня президент Росії Єльцин указом № 985 велів вивести до 1 вересня лише частини чотирьох військових округів, а з'єднання, які стояли в республіці постійно, облаштовувати^[4]. 9 липня, через шість днів після того, як Єльцин виграв вибори президента Росії, окупанти почали новий наступ (докладніше: «Фальшиве перемир'я»)^[1]. 22 серпня, коли Збройні сили Ічкерії оточили окупантів у Грозному, генерал Лебідь, секретар Ради безпеки Росії, та Аслан Масхадов, начальник Головного штабу Збройних сил Ічкерії, підписали в Нових Атагах, селі на південь від Грозного, угоду про припинення вогню. Росія зобов'язалася в ній вивести війська з Грозного до 26 серпня, а з усієї республіки - до кінця серпня, але почала йти з міста 28 серпня^[13][14][2].

Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що Росія не сприймала всерйоз переговори з Ічкерією^[1].

31 серпня 1996 року, після того як Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів^[2], генерал Лебідь і Аслан Масхадов підписали в Хасав'юрті, місті в підконтрольному Росії Дагестані, мирні угоди. Росія та Ічкерія записали в них відмову від сили і погроз силою при вирішенні спірних питань. Сторони домовилися укласти угоду про основи своїх відносин до 31 грудня 2001 року^[15]. Останні російські війська пішли з республіки 31 грудня 1996 року, через чотири місяці після строку з угоди в Нових Атагах^[1]. Через три роки після угод у Хасав'юрті Росія знову напала на Ічкерію. 21 вересня 1999 року російські льотчики почали бомбити Грозний, а 29 вересня російська армія вторглася в республіку^[1].