Захоплення заручників

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти брали мирних чеченців у заручники й відпускали їх в обмін на полонених і вбитих російських військових, зброю або гроші.

Російські військові складали списки затриманих чеченців для обміну і вносили до них людей, які за віком не могли тримати зброю^[1]. За довідкою тюремного відомства МВС Росії, з 11 грудня 1994 року по 22 липня 1995 року міністерство передало для обміну на полонених російських військових 141 в'язня фільтраційних таборів (докладніше: «Система фільтраційних таборів»)^[2].

Російські міліціонери й солдати обіцяли відпустити затриманого чеченця, якщо його рідні привезуть гроші, російського солдата з полону або тіло загиблого^[2][1]. Окупанти використовували родичів заручників, щоб дізнатися, де Збройні сили Ічкерії тримають полонених росіян: рідні шукали полонених, щоб визволити своїх, а ФСБ Росії збирала в них відомості і 29 липня 1995 року склала довідку про місця, де тримають російських солдатів^[2][3].

9 січня 1995 року російські військові затримали в Грозному Шамсу Магомадова (докладніше: «Викрадення людей»). Узимку 1995-1996 років його сестра Мадіна Магомадова домагалася в полковника МВС Росії Пілюгіна обміну брата. Вона розповіла «Меморіалу»: «Мені сказали: «Так, твій брат живий, ми обміняємо — знайди солдата [полоненого російського солдата]». Знайшла я солдата — пройшла всі ці гори, села, іде війна, під обстрілом я шукала солдата — знайшла, принесла фотографію. Мені кажуть: «Солдат — дезертир, не підлягає обміну…» … «Іди, шукай офіцера». … знайшла офіцера, принесла фотографію офіцера... Мені кажуть: вибачте, товаришко Магомадова, вашого брата звідси повезли, а туди, де він має бути, його ще не привезли. Ми його не можемо знайти». Окупанти так і не звільнили Шамсу Магомадова, і про його долю нічого не відомо^[2].

Російські військові та спецслужби виставляли на обмін захоплених родичів і охорону президента Ічкерії. 19 лютого 1995 року окупанти затримали в Грозному Махарбі Дудаєва, молодшого брата президента, а 6 квітня МВС Росії виставило його на обмін у Малих Атагах, селі на південь від Грозного, разом із 16 в'язнями фільтраційних таборів. Міністерство обміняло в'язнів на полоненого російського майора, а брата президента відпустило окремо^[2][4][5]. У ніч на 28 травня 1996 року російські прикордонники затримали в аеропорту Нальчика, столиці підконтрольної Росії Кабардино-Балкарії, вдову президента Ічкерії з її охоронцем, і ФСБ Росії відпустила вдову, а охоронця обміняла на полоненого російського священника^[6][7].

Російські солдати та охорона фільтраційних таборів вимагали викуп за затриманих чеченців. Наприкінці березня 1995 року охоронці військової частини біля Ассинівської, станиці на заході Ічкерії, запитували затриманих чеченців, хто більше заплатить, щоб вийти^[2]. У квітні 1995 року охорона фільтраційного табору на північно-східній околиці Грозного отримала п'ять мільйонів рублів за звільнення затриманого чеченця^[8]. 15 травня 1995 року російські солдати посадили затриманого чеченця із Шалі, міста на південний схід від Грозного, у яму при своїй частині, пропонували йому вийти за гроші й через 18 годин відпустили^[9]. У грудні 1995 року російські військові затримали на блокпості п'ятьох літніх чеченців, і рідні викупили їх із фільтраційного табору за десять мільйонів рублів^[8]. 17 квітня 1996 року російські солдати затримали біля в'їзду в Грозний чеченку з двома братами й зажадали за них три мільйони рублів, а ввечері відпустили всіх трьох, і брат віддав їм гроші^[1]. 18 квітня російські військові забрали з будинків у Нових Алдах, селищі на південно-західній околиці Грозного, шістьох чеченців, і рідні викупили їх із фільтраційного табору на міській автобазі^[1].

МВС Росії та командування окупаційних військ вимагали за затриманих чеченців полонених російських військових, їхні тіла та зброю. У березні 1996 року співробітники МВС Росії зажадали від родичок чеченця, якого з січня тримали у фільтраційному таборі в Грозному, відкопати й привезти тіла трьох офіцерів російського міліцейського спецназу і наприкінці березня, отримавши тіла, відпустили його^[2]. У березні 1996 року солдати МВС Росії затримали на блокпості між Гойтами і Старими Атагами, селами на південь від Грозного, трьох чеченців, і 28 березня окупанти обміняли їх на п'ятьох російських солдатів^[10]. 7 квітня 1996 року російські військові вивезли Саідаша Шамахурова з Гікалова, села на південь від Грозного, до Ханкали, головної бази окупаційних військ на східній околиці Грозного, де слідчі вимагали записати на магнітофон його прохання обміняти його на 15 полонених російських солдатів і 48 будівельників. 27 квітня окупанти обміняли його на російського солдата^[10]. У травні 1996 року бійці внутрішніх військ МВС Росії (попередників сучасної Росгвардії) затримали в центрі Грозного від 17 до 20 чеченців, які лагодили труби опалення, і на допиті зажадали, щоб рідні привезли за них зброю або полонених російських військових. Наступного вечора охорона випустила їх^[10].

Російські солдати брали заручників під час штурмів і в оточенні. 7 квітня 1995 року, під час штурму Самашок, села на заході Ічкерії, окупанти захопили в заручники чотирьох чеченських чоловіків, загнали їх у яму в гаражі й розстріляли з автоматів. Одного окупанти вбили на місці, пораненого другого - наступного дня, двоє вижили (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)^[2]. 10-12 серпня 1996 року бійці внутрішніх військ МВС Росії, оточені Збройними силами Ічкерії, тримали в заручниках близько 500 хворих, їхніх рідних і медиків у 9-й міській лікарні Грозного. 12 серпня окупанти пішли з лікарні, узявши живим щитом сто заручників, і відпустили їх біля колишньої автошколи, де стояли російські частини, коли захисники віддали чотирьох полонених російських солдатів (докладніше: «Використання людей як «живого щита»»)^[4][2].

11 і 12 серпня 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії звільняли Грозний від окупантів, солдати 101-ї бригади внутрішніх військ МВС Росії виводили чеченських чоловіків із кварталів навколо «15-го містечка», своєї бази на вулиці Леніна, і тримали їх там як заручників. 14 жовтня 1996 року Магомед Тарамов розповів «Меморіалу», як 12 серпня російські військові вивели його з дому разом із сином Алімханом: «Ми ніякі не бойовики [так росіяни називали Збройні сили Ічкерії], участі у збройних діях не брали. Нас вони вивели на вулицю, а там біля стінки стоять ще людей дев'ять... Усього нас зібралося людей двадцять чотири». За звільнення заручників офіцери бригади вимагали від рідних привезти поранених солдатів з оточених російських блокпостів і тіла загиблих або домогтися, щоб армія Ічкерії пропустила на ці пости їжу. Гаріб Асіялов, якого родички заручників покликали на переговори біля «15-го містечка», у жовтні переказав «Меморіалу» слова російського офіцера: «…я підпорядковуюся Кулікову [главі МВС Росії]. Будемо міняти голову на голову — нашого пораненого або вбитого на вашого живого». За його словами, за поранених і вбитих солдатів, яких рідні возили на вантажівці, бригада відпустила 32 заручників^[4]. 16 серпня, коли рідні привезли на базу тіла восьми російських військових, окупанти звільнили Магомеда й Алімхана Тарамових^[2].

17 серпня 1996 року солдати 101-ї бригади обшукали квартали біля «15-го містечка» і повели звідти на базу як заручників чеченських чоловіків. Офіцери бригади пообіцяли відпустити їх за тіла російських солдатів, закопаних біля автовокзалу та хімічного заводу, і 19 серпня, коли російські солдати вивезли через позиції Збройних сил Ічкерії 28 тіл, відпустили заручників. Правозахисники «Меморіалу» опублікували імена дванадцяти з них^[4] і пишуть, що біля «15-го містечка» та в 9-й міській лікарні Грозного бійці внутрішніх військ брали заручників за прямим наказом командирів своїх частин^[2].

Генеральний секретар ООН у доповіді від 26 березня 1996 року навів повідомлення правозахисних організацій: російські війська часто затримували будь-якого чеченського чоловіка, були проти нього докази чи ні, щоб обміняти на полонених російських солдатів^[11]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що відомства Росії не раз використовували як заручників цивільних в'язнів фільтраційних таборів і здебільшого пропонували Ічкерії в обмін чеченців, які не брали участі в боях. За висновком «Меморіалу», захоплення заручників стало для російських військових постійною практикою^[2].

Російські прокурори не віддали під суд нікого з окупантів, які захопили заручників у 9-й лікарні та біля «15-го містечка» в Грозному (докладніше: «Безкарність виконавців»)^[10][2].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[12]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[13]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[2].