Масові вбивства цивільних

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти вбивали беззбройних чеченців на дорогах, у будинках і в підвалах.

У захоплених селах і містах російські солдати з міліціонерами ходили по будинках під час «зачисток» (так росіяни називали обшуки будинків і затримання чеченців). Окупанти кидали гранати в підвали, де від обстрілів ховалися сім'ї. Російські солдати підпалювали будинки разом із людьми. Під стінами будинків окупанти розстрілювали беззбройних чеченців, серед них жінок і старих^[1]. Російські снайпери стріляли по тих, хто виходив із будинків і підвалів. Під вогнем снайперів чеченські сім'ї по кілька днів не могли забрати з вулиць і поховати тіла своїх родичів^[2][3].

Російські військові 17 грудня 1994 року розстріляли з бронетранспортерів колону біженців із Грозного біля кордону з підконтрольною Росії Інгушетією і вбили на місці десятьох людей^[1]. Російський льотчик 22 грудня 1994 року розбомбив легкові машини, які скупчилися на перехресті в Грозному, а потім випустив ще дві ракети по тих, хто прибіг допомагати пораненим. Усього на перехресті окупанти вбили до двадцяти людей^[1][4].

На початку січня 1995 року спецназівці 67-ї бригади російської військової розвідки завалили гірську дорогу, якою з Грозного йшли від обстрілів мирні чеченці. Розвідники викликали штурмову авіацію, і російські льотчики розбомбили машини біженців, що скупчилися біля завалу^[1]. У Шалі, місті на південний схід від Грозного, 3 січня 1995 року російські льотчики скинули касетні бомби на автомобільний ринок і бомбили вдруге тих, хто прибіг допомагати пораненим (докладніше: «Невибіркові напади»)^[1][4]. Російські військові, які обшукували двори в селищі Бутенко на околиці Грозного, 29 січня і 3 лютого 1995 року розстріляли з автоматів чотирьох людей, серед них трьох із сім'ї Гагаєвих^[4][1]. Омонівці, бійці СОБРу (міліцейський спецназ) і солдати внутрішніх військ МВС Росії (попередників сучасної Росгвардії) 3 лютого обшукували будинки в Петропавлівській, станиці на північний схід від Грозного, і вбили п'ятьох чеченців^[5].

На початку березня 1995 року Збройні сили Ічкерії на вимогу сільчан були змушені піти із Самашок, села на заході Чеченської Республіки. 7 квітня, після обстрілу, близько 250 солдатів Софринської бригади внутрішніх військ МВС Росії, омонівці та бійці СОБРу з Москви, Підмосков'я та Оренбурга штурмували село. Окупанти захопили Самашки після короткого бою з невеликою групою озброєних чеченців із села^[6][1]. Увечері російські солдати загнали чотирьох чоловіків, які ховалися в коморі, в яму для ремонту машин у гаражі й розстріляли їх з автоматів. Окупанти вбили 71-річного Мусаїта Ісаєва і поранили Насруддіна Базуєва та Салавді Умаханова, а Абдурахман Чіндігаєв вижив. Салавді Умаханов 4 серпня 1995 року розповів співробітникові «Меморіалу» Олегу Орлову: «Муса [Мусаїт Ісаєв] каже: "Хлопці, не стріляйте. Худобу годувати треба... Не стріляйте"… Умить звідти автоматну чергу йому дали». Наступного дня російські військові вбили пораненого Насруддіна Базуєва та його доньку Раїсу Масаєву^[1].

8 квітня, коли в селі вже ніхто не чинив опору, солдати, омонівці та бійці СОБРу обшукували будинки. Садулла Юсупов, літній чеченець із Самашок, 13 квітня розповів співробітникові «Меморіалу» Олегу Орлову: «О десятій годині ранку тут побігли солдати… Вони кричали нелюдським голосом матом, матюкали, кричали: "Виходьте, суки!" і до кожного будинку підходили, стріляли». Російський солдат вистрілив з автомата в земляний підвал, де він сховався, а другий окупант кинув туди гранату і поранив його. Вибравшись, Садулла Юсупов побачив на вулиці тіла шістьох сусідів, серед них двох старих і жінку^[1]. Російські військові застрелили Лечі Арсаєва з двадцяти метрів, не намагаючись затримати, коли він вішав білий прапор на паркані свого будинку. На вулиці Шаріпова російські солдати підпалили будинок, де ховалися чеченці. Окупанти відразу застрелили Абі Ахметову, яка вийшла з вогню з піднятими руками. У доповіді Спостережної місії російських правозахисних організацій сказано, що Юкі Гайтукаєва, Маду Расуєв і Кесірт Расуєва не змогли вибратися з палаючого будинку і, очевидно, згоріли живцем^[6]. Місія опублікувала поіменний список 103 людей, яких окупанти вбили в Самашках 7 і 8 квітня^[6]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що не менше ніж половину з них російські військові вбили навмисно^[1].

П'яні російські військові 23 квітня 1995 року відкрили стрілянину біля магазину в центрі Гудермеса, другого за величиною міста Ічкерії, а солдати інших російських частин сприйняли її за напад і три з половиною години стріляли в місті. За рахунком прокуратури, яку Росія поставила в Грозному, окупанти вбили того дня десятьох беззбройних і поранили вісьмох^[1]. 7 липня 1995 року, під час переговорів Росії з Ічкерією, російські військові вбили в Пригородному, селі біля Грозного, сімох чеченців із сім'ї Чапанових, серед них дітей і старих^[1]. З 15 грудня 1995 року екіпажі російських гелікоптерів розстрілювали чеченців, які йшли від обстрілів із Гудермеса. На дорозі на схід від міста льотчики вбили або поранили близько п'ятнадцяти людей^[1][2]. 19-20 грудня 1995 року, знову захопивши Гудермес, який за п'ять днів до того звільнили Збройні сили Ічкерії, російські солдати обходили будинки й кидали гранати в підвали, де ховалися старі, хворі та поранені. Командувач окупаційних військ Шкірко назвав 267 мирних людей, убитих у Гудермесі (докладніше: «Брехня про власні дії»)^[1].

Російські солдати, які увірвалися в Серноводськ, село на заході Ічкерії, 3 березня 1996 року розстріляли з бронетранспортера трьох чоловіків у легковій машині й поранили четвертого^[1]. 17 березня, під час другого штурму Самашок, російські солдати вивели з підвалу у дворі на вулиці Калініна близько 40 чеченців, серед них 10-15 дітей, і поставили їх до стіни. Вийшовши за ворота, окупанти кинули у двір три гранати й поранили 17 людей, із них дві жінки померли від ран^[1][5]. 19 березня російські солдати вивели з підвалів одного з дворів Самашок чеченців, які там ховалися, і вишикували під стіною. Окупанти вбили чергою з автомата чеченку Захуд Жадієву, яка не зрозуміла наказу «стати до стіни» російською мовою^[5]. 25 квітня 1996 року солдати з російського блокпоста обстріляли автобуси, в яких з оточеного Шалі вивозили жінок і дітей. Окупанти поранили дев'ятьох людей, із них одна жінка померла від ран^[1][7]. Уночі 15 липня 1996 року в північно-західному передмісті Грозного солдати внутрішніх військ МВС Росії з двох бронетранспортерів розстріляли беззбройних людей у легкових машинах і вбили 12 або 13 людей. Окупанти підпалили машини й у деяких тіл відрізали вуха (докладніше: «Наруга над мертвими»)^[8][1]. 1 серпня омонівці МВС Росії напали на селище Долинський на північний захід від Грозного і застрелили двох молодих чоловіків, які спали в машині біля будинків (докладніше: «Викрадення людей»)^[9]. 10 серпня російські солдати, які захоплювали район Абаканської вулиці в Грозному, стріляли з вогнеметів у підвали будинків, не перевіряючи, чи є там люди. У підвалі будинку № 40 окупанти спалили 12 чеченців із двох сімей, серед них двох дітей трьох і чотирьох років та 85-річну жінку^[1]. 19 серпня 1996 року командування окупаційних військ вимагало від усіх, хто залишався в Грозному, за 48 годин покинути місто (докладніше: «Колективні покарання»). Наступного дня біля села Гойти на південь від Грозного екіпаж російського гелікоптера обстріляв біженців, які виїжджали зі столиці автобусами й легковими машинами, і вбив від десяти до дванадцяти людей^[1][10].

За висновком «Меморіалу», російські війська навмисно нападали на цивільних усю війну, а найбільше вбили бомбардуваннями й обстрілами^[1]. Тім Гульдіман, глава місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі в Грозному, писав, що в березні 1996 року його співробітники назвали дії Росії в доповіді керівництву організації війною проти цивільного населення без воєнної необхідності^[11].

Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що Росія не вела рахунку вбитим нею беззбройним чеченцям^[1]. Спостережна місія розпитала 265 сімей біженців із Грозного і за їхніми розповідями оцінила, що з грудня 1994 року по березень 1995 року окупанти вбили в місті 25-29 тисяч людей^[1]. У березні 1996 року Генеральний секретар ООН у доповіді Комісії ООН з прав людини навів розрахунок російських правозахисних організацій: з 25 листопада 1994 року по 15 квітня 1995 року в Ічкерії від війни Росії загинули 26 550 цивільних, серед них 2300 дітей віком до 15 років і 5050 жінок^[12]. У щорічній доповіді за 1996 рік Human Rights Watch оцінила число цивільних, убитих в Ічкерії з грудня 1994 року, від 18 500 до 80 000^[10].

За всю війну російські військові суди засудили за вбивства цивільних сімох військових (докладніше: «Безкарність виконавців»)^[1].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[13]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[14]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[1].