у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Російські військові та міліціонери вимагали в чеченців гроші, золото, автомобілі та інші цінності.
На блокпостах російські міліціонери і солдати брали з водіїв гроші за проїзд і відбирали в чеченців машини. Такі пости стояли в Грозному на кожній зупинці і на дорозі з Гудермеса в Аргун, міста на схід від Грозного[1].
Російська охорона фільтраційних таборів і ям при військових частинах вимагала із затриманих чеченців гроші за звільнення (докладніше: «Захоплення заручників»)[2][3].
Російські війська оточували села і брали гроші з чеченців, щоб не бомбити їх і дати чеченцям виїхати[1][4]. Російські військові вимагали зброю, якої в чеченців не було, і брали замість неї гроші. Часто через місяць після виплати нова російська частина оточувала село і знову вимагала грошей[1].
7-8 квітня 1995 року російські солдати, які штурмували Самашки, село на заході Ічкерії, вивели чоловіків із Вигінної вулиці з підвалу і вимагали в жінок золото й гроші за те, щоб не забирати чоловіків. Окупанти відвезли чоловіків роздягненими і зв'язаними дротом у ями біля Ассинівської, сусідньої станиці, та у фільтраційний табір у Моздоку, місті в підконтрольній Росії Північній Осетії (докладніше: «Система фільтраційних таборів»)[5]. У травні штаб об'єднаного угруповання внутрішніх військ МВС Росії в Ічкерії «Пам'яткою» заборонив солдатам на постах брати в проїжджих чеченців речі та продукти харчування[6].
Улітку 1995 року маріонетковий уряд у Грозному почав платити з російського бюджету компенсації чеченцям, чиї будинки зруйнували окупанти[7][6]. Чиновники маріонеткового уряду, які розподіляли виплати, зазвичай забирали собі від 15 до 50% грошей кожної сім'ї. За підрахунком чеченського журналіста Муси Мурадова, із 60 тисяч сімей Грозного, що втратили житло, гроші отримали не більше ніж півтори тисячі[7]. Восени 1995 року російські солдати на блокпостах біля Ачхой-Мартана і Серноводська, сіл на заході Ічкерії, брали з кожного, хто входив у село або виходив із нього, 100 000 рублів (23 долари) біля Ачхой-Мартана і 50 000 рублів біля Серноводська[8].
До штурму в березні 1996 року чеченці в Самашках продавали корів, щоб купити зброю, здати її російським військовим і врятувати свої будинки. Зінаїда Байсаєва, яка жила в селі, 22 квітня 1996 року розповіла в Москві громадському трибуналу російського фонду «Гласність»: «Приблизно 9-10 разів ми давали гроші, щоб нас не бомбили. Але нас усе одно обстрілювали щоночі». У ніч на 14 березня 1996 року окупанти оточили Самашки. Російські військові сказали голові села і старійшинам, що дадуть «коридор», щоб уночі із села вийшли бійці Збройних сил Ічкерії, а потім перевірять паспорти й підуть. Зайнап Байсаєва з цього села розповіла трибуналу «Гласності»: «За цей коридор на годину вони запросили, як мені казали, 58 мільйонів рублів. Ці гроші зібрали з жителів села. Мій брат віддав мільйон [рублів] — останнє, що він заробив… Усі гроші передавали на блокпост, тому, хто там командував». За другий «коридор», для виходу із села мирних чеченців, російські військові вимагали 10 тисяч доларів. Чеченці із Самашок розповіли правозахисникам «Меморіалу», що 14 березня голова села відвіз на 13-й російський блокпост зброю і 50 мільйонів рублів (10 тисяч доларів). Уранці 15 березня окупанти дали чеченцям дві години на вихід із села (докладніше: «Фальшивий коридор») і почали штурм[1].
Навесні 1996 року окупанти і маріонетковий уряд у Грозному змушували села підписувати «Протоколи про мир і згоду» та здавати зброю (докладніше: «Колективні покарання»)[6]. Чеченці в Гехі, селі на південний захід від Грозного, при підписанні «Протоколу про мир і згоду» заплатили російським військовим близько ста мільйонів рублів. У Мескер-Юрті, селі на південний схід від Грозного, окупанти отримали по сто тисяч рублів з кожного будинку[1]. 7 квітня 1996 року російські військові наказали Саїдашу Шамахурову з Гікалова, села на південь від Грозного, їхати на своїй машині в Ханкалу, головну базу окупаційних військ на східній околиці Грозного. 27 квітня окупанти обміняли його на полоненого російського солдата (докладніше: «Захоплення заручників»), а через три дні повернули йому машину, узявши за неї 2000 доларів і ще одного полоненого[9]. У квітні 1996 року окупанти оточили Шалі, місто на південний схід від Грозного, і російські солдати на посту не випускали чеченців із міста, вимагали з них грошей і стріляли перед ними в землю. 26 квітня понад тисяча чеченських жінок і дітей пішли із Шалі пішки[6][4].
У доповіді спостережної місії російських правозахисних організацій 1995 року сказано, що російська охорона вимагала гроші там, де тримала затриманих чеченців до відправлення у фільтраційні табори, бо ці місця ніхто не контролював і вони не мали офіційного статусу[3].
Попри «Пам'ятку», російські військові та міліціонери брали побори на блокпостах до кінця війни в 1996 році, і чеченці скаржилися на них правозахисникам[6].