Агресор використовує легітимні демократичні механізми (вибори, з'їзди, парламентські процедури) держави-жертви для перехоплення влади зсередини. На відміну від проведення фейкових референдумів на вже окупованих територіях, ця техніка застосовується до ще суверенних, незалежних інституцій. Шляхом інфільтрації агентури, фальсифікації квот представництва, підроблення мандатів і підкупу делегатів агресор штучно формує більшість. Мета — змусити легітимний орган влади формально законно проголосувати за відмову від суверенітету або передання повноважень силам, підконтрольним метрополії.
Спроба перетворити електоральну меншість на процедурну більшість на з'їзді. Реальна підтримка була мізерною: на виборах до Установчих зборів «в цілому по країні більшовики зібрали менше 24% голосів, а в українських губерніях — тільки 10%»[1]. Звідси ставка на перехоплення представницьких органів: ЦК РСДРП(б) прямо декларував, що «перехід уряду з рук однієї радянської партії в руки іншої партії забезпечений без всякої революції, простим рішенням Рад, простим перевибором депутатів в Ради», а декрет ВЦВК від 4 грудня 1917 року «Про право відкликання делегатів» давав механізм для такої заміни[1][2].