Бій під Крутами і розстріл полонених (січень 1918)

У січні 1918 року війська більшовицької Росії наступали на Київ. Біля станції Крути українська оборона заступила їм шлях. З кінця грудня 1917 року юнкери - курсанти 1-ї Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького, чотири сотні по 150 курсантів при 20 старшинах і 18 кулеметах - під командуванням сотника Аверкія Гончаренка утримували Бахмач, залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР^[1]. 27 січня до них з Києва прибула перша сотня студентського добровольчого батальйону під командуванням сотника Омельченка - 115-130 добровольців: студенти й гімназисти старших класів, підлітки, багатьом з яких було по 17 років^[1][2]. Українське командування вислало разом із сотнею і підривну команду; добровольці окопалися по обидва боки залізничної колії між станціями Крути і Пліски^[3]. Бій почався вранці 29 січня 1918 року. Історики Інституту історії України Національної академії наук пишуть: він відбувся «під час наступу на м. Київ військ більшовицької Росії»; на позиції, зазначають вони, наступали сили «6-тис. більшовицького загону петрогр. і моск. червоногвардійців» на чолі з Єгоровим^[1]. Бій тривав до вечора, оборонці відбили кілька атак; історики оцінюють втрати захисників: «до 300 вбитих, поранених, полонених»^[1]. Надвечір сотник Аверкій Гончаренко наказав відійти до свого ешелону - потяга загону, що чекав за два кілометри; відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, а одна чота (взвод) у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію, вже зайняту червоногвардійцями, - 27 полонених підлітків і студентів було розстріляно^[1]. Захисники затримали просування червоногвардійців на Київ: пояснюючи значні втрати й затримку, Муравйов у звіті стверджував, ніби українськими силами командував «сам С. Петлюра», - це відзначають упорядники збірника Українського інституту національної пам'яті^[3].

Червоногвардійці розстріляли полонених під Крутами (станція на Чернігівщині) з дозволу командувача Першої революційної армії Єгорова. Комісар 1-го Московського червоногвардійського загону Лапідус, який був при полонених на станції і напередодні разом з начальником панцирного потяга Зомбартом відмовив червоногвардійців від негайної розправи, у своїх свідченнях слідству у справі головнокомандувача Муравйова розповів: «Наступного дня, коли ми від'їжджали від ст. Крути, потяг дорогою зупинився за наказом Єгорова, з вагона вивели всіх затриманих і за 300 кроків від потяга їх розстріляли розривними кулями. Я підійшов до вбитих, потім підійшов до Єгорова і спитав, чому їх розстріляли. Єгоров, покурюючи цигарку й усміхаючись, відповів, що дозволив він червоногвардійцям тому, що вони на цьому наполягали»^[2]. Член комітету Першої революційної армії Мойсеєв описав у свідченнях, кого розстріляли: «На ст. Крути було захоплено в полон близько 20 гайдамаків, серед яких було багато гімназистів років по 17. Їх вивезли за станцію і стали розстрілювати найбезпардоннішим чином. Був обурливий випадок, коли один юнак утік з того місця, але його наздогнали, привели на попереднє місце в самій білизні й розстріляли», - і уточнив: «це було зроблено в потязі, яким командував Єгоров»^[2]. Начальник Московського загону Бабенко захопив полонених, а Муравйов призначив Єгорова командувачем Першої армії - обидві прив'язки стоять у матеріалах слідства^[2]. Слідство уточнило число розстріляних: секретарка армійського комітету Цвангер виправила своє свідчення, назвавши 24 особи замість попередніх 150, і член слідчої комісії засвідчив виправлення^[3]. Джерела розходяться в описі способу страти: сотник Аверкій Гончаренко, який командував українським загоном під Крутами, у спогадах писав, що полонених не розстрілювали, а кололи багнетами, тоді як у документах радянського слідства значиться розстріл розривними кулями^[3].