у кампанії «Розгром Кирило-Мефодіївського товариства (1847)»
Арешти, допити – жандарми «вдавалися до брутального тиску» і «застосовували витончені методи психологічної обробки»[1] та розправа над лідерами: вироки оформила доповідь шефа жандармів Орлова імператорові від 26 травня 1847 року з резолюцією Миколи I «Виконати»[2]. Шевченка було віддано в солдати «зі встановленням над поетом «найсуворішого нагляду із забороною писати й малювати»»[3][2]. Грушевський: брацтво «було захоплено серед самого ще свого творення» за доносом студента; «Найтяжша кара впала на Шевченка: його віддано в салдати і вислано в закаспійську пустиню, заборонивши писати й малювати», а «на українську мисль, на українське слово пішли нагінки і заборони, перед тим не бувалі… самі такі слова як Україна, Малоросія, Гетьманщина вважали ся злочинними»[4]. Співзасновник братства Микола Гулак «був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці (1847—50), згодом засланий до м. Перм… під суворий нагляд поліції (1850—59)»[5].