Воєнна інтервенція

У січні 1918 року війська радянської Росії пішли на Київ. 16(29) січня Антонов-Овсієнко, народний комісар з боротьби з контрреволюцією на Півдні, призначив Муравйова головнокомандувачем усіх радянських військ, що діяли проти Центральної ради^[1]. 17(30) січня з Бахмача (залізничний вузол на шляху з Росії до Києва) Муравйов доповідав урядові радянської Росії й Антонову-Овсієнку: «Після дводенного бою 1 революційна армія Єгорова за підтримки 2 армії Берзіна біля ст. Крути розбила контрреволюційні війська ради, очолювані самим Петлюрою», і закінчував: «Іду на Київ. Селяни захоплено зустрічають революційні війська»^[1]. 21 січня (3 лютого) він говорив Антонову-Овсієнку прямим дротом: «Революційні армії за 20 верст від Дарниці. Другу добу рухаємося вперед пішки й на підводах, бо мости всі підірвані військами ради, колії зруйновані»^[1]. 25 січня (7 лютого) Муравйов розписав захоплення міста по вулицях: «Першій армії зайняти Фундуклеївську, Володимирську, Хрещатик і Купецький сад. Другій армії зайняти арсенал, фортецю, Печерськ і всі висоти біля фортеці та Лаври. Командармові 2 Берзіну ввести для вуличного бою одну або дві батареї, залежно від обстановки. Командармові Єгорову ввести в місто Брянську батарею»^[2]. 27 січня (9 лютого) він доповів Антонову-Овсієнку: «Нарешті, після 5-денних боїв на вулицях Києва, я оволодів містом»^[2].