Масові вбивства цивільних

22 січня (4 лютого) 1918 року, за п'ять днів до захоплення Києва, Муравйов (командувач радянських військ, що діяли проти Центральної Ради України) на станції Дарниця під Києвом підписав наказ № 9: «Військам обох армій наказую нещадно знищити в Києві всіх офіцерів і юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції. Частини, які тримали нейтралітет, мають бути негайно розформовані, їхнє майно передати до Військово-революційного комітету м. Києва»^[1]. Антонов-Овсієнко (командував усім походом в Україну) надрукував цей наказ у своїх записках разом зі знімком рукопису Муравйова й написав, що наказ «одразу своїм тоном і розпорядженням про безсудну розправу над усіма підозрілими особами схвилював нашу партійну організацію та радянську владу»^[2]. 28 січня (10 лютого) Київська рада робітничих і солдатських депутатів (орган тієї самої радянської влади, яку привели війська) постановила: «Рада висловлює рішучий осуд самосудам над полоненими, що не припиняються і плямують славну перемогу пролетаріату. Ті, хто зганьбив себе вбивством беззбройних, мають бути виключені з лав соціалістичної армії й віддані революційному судові. Досить насильства!»^[3]. 19 березня 1918 року члени комітету 1-ї революційної армії прийшли зі скаргою на Муравйова до Дзержинського, голови ВЧК, таємної поліції більшовиків^[4]. 5 травня Дзержинський свідчив слідчій комісії: «найгірший ворог наш не міг би нам стільки шкоди завдати, скільки він завдав своїми кошмарними розправами, розстрілами, самодурством, наданням солдатам права грабунку міст і сіл. Усе це він робив від імені нашої радянської влади, налаштовуючи проти нас усе населення. Грабунки й насильства — це була його свідома воєнна тактика»^[4]. Сам Муравйов із в'язниці того ж дня, 5 травня, передав обвинувачення так: «мені не пред'явлено обвинувачення, крім усного „за грабунки, пияцтво і вбивства"»^[5]. 9 червня 1918 року президія ВЦВК, вищого органу радянської влади, за доповіддю Криленка від слідчої комісії закрила справу за відсутністю складу злочину^[4]. Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, писав про командувача 1921 року: «головний комендант, колишній жандарм Муравйов, ще в лютому хвалився розстрілами українців і руйнуванням їхнього добра»^[6].