Терор

У захопленому Києві окупанти за 1919 рік розстріляли сотні людей: убивали ночами, імена вбитих щодня друкували в газеті, а в останній тиждень серпня оголосили «тиждень червоного терору». Очевидиця - киянка Катерина Коваль-Медзвєдська, що прожила в місті під московською окупацією сім місяців, з лютого по серпень 1919 року. Вона записала: 24 серпня 1919 року «офіціяльно оголошено „тиждень червоного терору" - кров полилася річками. Всесильні на той день Петерс, Ворошилов та Лаціс не числяться з членами правительства Раковським, Мануїльським та іншими, що підписували ордери про звільнення з Чека тих чи інших осіб, а наказують їх розстрілювати „в парядкє краснаво тєрора"». Розстрілювали ночами: «Від 3 до 4 години лиховісну нічну тишу в нещасному, вимученому місті порушували поодинокі стріли та пронизливі звуки самоходової сирени. Люди, що жили поблизу однієї з 17 розкиданих по місту черезвичайок, розуміли, що це розстрілюють наших братів, крики та стогін яких заглушували червоні кати гостро-пронизливими звуками сирен»^[1].

З 24 по 30 серпня включно газета „Извєстія" - видання київської окупаційної влади - щодня оголошувала списки десятків розстріляних «в парядкє краснаво тєрора»; 26 серпня «в газеті „Извєстія" оголошено було список 167 осіб, розстріляних „в парядкє краснаво тєрора"» - серед них люди, про чиє звільнення очевидиця за два дні до того читала наказ у канцелярії центрального органу колоніальної адміністрації (ВУЦВК). «А скільки ж то людей загибало без оголошення, просто зникали без сліду!»^[1]. Один із таких газетних списків уцілів у передруку: в. о. начальника Інформаційної частини білих Шумахер навів у «Зведенні відомостей про злодіяння і беззаконня більшовиків» № 25 надрукований у київських „Извєстіях" перелік розстріляних окупантами: професор, викладач гімназії, купці, домовласники, присяжні повірені, колишній київський губернатор Суковкін, колишній віцегубернатор Неклюдов, 80-річний Слинько^[2]. Сама форма оголошень ішла з Москви: постанова уряду РСФРР «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 року за підписами міністра юстиції Курського та міністра внутрішніх справ Петровського вимагала «публікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цього заходу» - київські списки з формулою «в порядку червоного терору» давали імена й підставу - те, чого вимагала постанова^[3].

Голова радянської колоніальної адміністрації України Раковський 9 серпня 1919 року писав Леніну, що київська таємна поліція захопилася розстрілами за нашвидку складеними списками і що всього в Києві розстріляно понад 300 осіб^[4], а голова української таємної поліції Лаціс у звітній книзі 1920 року навів власну статистику: «Київською Надзвичайною Комісією спільно з В.У.Ч.К. розстріляно 825» осіб за 1919 рік до жовтня^[5].