Примусова мобілізація

Центральний орган колоніальної адміністрації України (ВУЦВК) 29 червня 1919 року постановив «провести загальну мобілізацію робітників і селян призовного віку, починаючи з 19 років, а в прифронтовій смузі - з 18», увесь «нетрудовий елемент» з 18 до 45 років залучити до тилового ополчення - захоплена Україна мала воювати за загарбника, - і тією ж постановою оголосив: «Усіх, хто противиться проведенню мобілізації, визнати ворогами народу»; підписали її за голову органу Полозов і секретар Лапчинський^[1]. 26 липня 1919 року уповноважений Ради оборони тієї ж адміністрації Скрипник, звітуючи по Трипільському району, де армія щойно розбила селян, які піднялися, писав: «тепер лишається мобілізація всього населення цього району» - чоловіків сіл, які щойно піднялися, забирали в ту саму армію, що їх розбила^[2].