Каральні експедиції

Опір сіл захопленої України зв'язав війська на весь 1919 рік. Командувач Українського фронту РСФРР Антонов-Овсєєнко 18 квітня 1919 року доповідав головнокомандувачу збройних сил РСФРР Вацетісу, що військ для Південного фронту не дасть: «Зараз іде впертий бій біля Шепетівки й Тирасполя і вперта боротьба з куркульськими повстаннями повсюдно». Вацетіс написав на доповіді: «Наказ виконати і донести»^[1]. Через два тижні, 3 травня 1919 року, Антонов-Овсєєнко повторив відмову і назвав масштаб: «за 30 верст від Києва куркульське повстання, до трьох тисяч добре озброєних із 8-ма гарматами». Вацетіс відповів тим самим: «Повторюю, що наказ має бути виконаний»^[2].

Для командування українські селяни, що піднялися проти вилучення, були не противником, а перешкодою постачанню фронту: українське село воно вважало тилом, який слід тримати в порядку, поки основні сили виконують завдання Москви.

Проти сіл, що піднялися, йшла й корабельна артилерія: 2-5 травня 1919 року озброєні пароплави Дніпровської річкової флотилії обстрілювали зайняті повстанцями Чорнобиль, Плюти і Трипілля - судна «Арнольд», «Вєрний» і «Адмірал» названі в оперативному зведенні поіменно^[3].

25 травня 1919 року, підбиваючи арміям фронту підсумки боїв з українськими частинами командира Григор'єва, що піднялися проти радянської влади, Антонов-Овсєєнко розписав арміям порядок зачистки: тих, хто здався, передавати військовим трибуналам радянської влади, «ватажків і начальників» виділяти окремо, а села в місцях дій армій роззброювати, взявши заручників; підписали наказ разом із ним комісар Савицький і начальник штабу Бабін^[4].