Винищення за ознакою ідентичності

Частини Добровольчої армії («білі») захопили місто Фастів Київської губернії 25 серпня 1919 року (7 вересня за сучасним календарем) - і того ж дня почали грабувати мешканців єврейських кварталів міста. Тимчасовий комендант білих Пахомов, отримавши від єврейської делегації 25 тисяч рублів, обіцяв ужити заходів, але одразу зупинити насильство відмовився і пояснив чому: «бо військо дуже озлоблене проти євреїв». Гарнізоном білих командував Бєлогорцев. Білі вбивали за розпорядком: «Надвечір зазвичай збирали всіх козаків, регулярних і партизанів окремо, на перевірку. Після перевірки й молитви вони групами розсипалися по місту „на роботу"». Утікачів ловили на залізниці: «Багатьох дорогою знімали з поїздів і вели до лісу на розстріл»^[1].

Коли до коменданта прийшла російська делегація з проханням припинити погром, бо від нього почало страждати й російське населення, той спитав: «А хто грабує?» - і, почувши, що бере участь і російське населення, відповів: «А потім скажуть, що грабували козаки»^[1]. 23 вересня 1919 року комендант білих у Фастові Кундо видав наказ № 2, де оголосив, що все залагоджено: «Додаю, що заходів до охорони порядку в містечку давно вжито, усякі побоювання цілком безпідставні. Про всі випадки грабежу, насильств і реквізицій прошу негайно повідомляти в комендантське управління»^[2].

Уповноважений Російського Червоного Хреста Рабинович описав підсумок трьох днів так: «Погром, як смерч, зруйнував, спалив і розметав більшу половину містечка… З тліючих руїн пожарищ усе ще діставали трупи спалених у будинках»^[3]. До 30 вересня 1919 року у Фастові налічили 600 убитих, 100 спалених і 315 поранених - при восьми тисячах єврейських мешканців міста, і це була неповна цифра: «убитих значно більше, бо ще й досі знаходять трупи в лісах»^[1].