Весняний тур Фезе по Чечні (лютий-квітень 1837) будувався на демонстративному насильстві, що конвертувалося в покірність. Рапорт Розена військовому міністру Чернишову від 4 березня 1837 фіксує результат винищення аулів: «чеченці, охоплені страхом від попередніх дій... прийшли у велике зневір'я»[1] - після чого присяги пішли одна за одною. Сам Фезе доповів розрахунок генералу Вельямінову 15 березня 1837: він діяв «у намірі користуватися по можливості панічним страхом», яким після бою при Автурах «охоплені були тавлінці й андійці»[2]; тим же словом рапорт Розена від 11 березня описує вимогу покірності з андійців - «бажаючи скористатися страхом»[1]. Страх гнав людей із землі: після березневих облав по лісах жителі, за рапортом від 12 квітня, «цими пошуками примушені були піти у віддалені гори»[1].