у кампанії «Примушення Чечні до підкорення після розгрому Ахульго та придушення загального повстання 1840 року (1838-1840)»
У 1839-1840 роках каральні виходи імперських військ ішли Чечнею хвилями. У травні 1839 року генерал Граббе, командувач військ Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), вторгся в Ічкерію (гірську південно-східну Чечню); мету він назвав сам рапортом військовому міністру Чернишову від 10 травня 1839 року: «покарати як це селище [Беной], так і всі інші непокірні села»[1]. Підсумок визнав імперський офіцер Мілютін, учасник вторгнення: «Спалення кількох селищ Ауховських та Ічкеринських тільки озлобило ще більше найближчих горців, а самий кінець нашого набігу все-таки мав такий вигляд, ніби вони вигнали непроханих гостей»[2]. Узимку війська генерала Пулло, який командував лівим флангом Кавказької лінії, двічі пройшли підкореними аулами: з 18 по 30 грудня 1839 року - 28 аулів Малої Чечні (рівнинно-передгірної західної частини Чечні), з 26 січня 1840 року - аули по річці Мічик; історик Ш. А. Гапуров пише про ці походи: «Він поголовно стягував з убогих людей податі, роззброював їх, вимагав видачі полонених, змушував рубати ліс»[3]. Після повстання кари тривали: наприкінці квітня 1840 року війська вийшли в Аух (чеченську область на північному сході) - імперський історик Юров записав: «Знищивши сади і віддавши саклі вогню...» (сакля - дім горця)[4]; з 6 по 14 липня загін генерала Галафєєва, який прийняв війська лівого флангу після Пулло, пройшов Малою Чечнею - історик Н. І. Покровський: «З 6 по 14 липня генерал Галафєєв пройшов Малою Чечнею з вогнем і мечем»[5]; імперську мету наводить історик Д. А. Хожаєв: «зразково покарати» чеченців, «що приєдналися до Шаміля» (Шаміль - імам, керівник опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню)[6]. Осінні походи санкціонував генерал Головін, командир Окремого Кавказького корпусу, приписом генералу Граббе від 17 серпня 1840 року «вжити війська... для суворого покарання збунтованих чеченців»[1]; план затвердив Микола I через військового міністра Чернишова 10 вересня 1840 року[7]. Загін Галафєєва пройшов Великою Чечнею (рівнинною східною частиною Чечні) з 26 вересня по 18 жовтня, загони Граббе - з 27 жовтня по 5 листопада Малою і з 10 по 18 листопада Великою Чечнею[5]. Розрахунок останньої експедиції історик Н. І. Покровський передає за донесеннями Граббе: «Він сподівався на приголомшливе враження від цієї експедиції»[5].