у кампанії «Примушення Чечні до підкорення після розгрому Ахульго та придушення загального повстання 1840 року (1838-1840)»
Придушуючи повстання 1840 року, імперські війська продовжували забирати заручників (аманат - людина, яку імперія забирала з сім'ї чи громади як заручника; загроза розправи над взятим тримала рідних і весь аул у підкоренні). 15 березня 1840 року генерал Пулло, який командував лівим флангом Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), взяв заручників в аулі Алди біля фортеці Грозної - капітан Пушкін доносив начальнику штабу військ Кавказької лінії Траскіну: «ген. Пулло... увійшов туди сам і взяв нових п'ять аманатів»[1]. «Умови, приписувані горцям, що підкоряються», видані генералом Граббе, командувачем військ Кавказької лінії, 15 червня 1840 року, відкриваються вимогою заручників: «Негайно видати аманатів від цих аулів. Командувач військ залишає за собою призначити, скільки і з яких фамілій означені аманати мають бути видані» - і замикаються погрозою: «аманати непокірних аулів засилаються до Сибіру»[1].