у кампанії «Примушення Чечні до підкорення після розгрому Ахульго та придушення загального повстання 1840 року (1838-1840)»
Навесні 1840 року імперія запровадила в Чечні хлібну блокаду при вже задокументованому голоді. 14 березня 1840 року генерал Пірятинський, начальник центру Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), доносив: «по всій Чечні немає зовсім хліба, народ терпить велику від голоду скруту»[1]. Через три тижні, 8 квітня 1840 року, генерал Граббе, командувач військ Кавказької лінії, приписом генералу Галафєєву санкціонував запроваджену тим заборону: «Розпорядження ваше щодо заборони продажу зернового хліба я цілком схвалюю і дозволяю вам поширити цю заборону на всі ті частини ввіреного краю, де ви вважатимете за потрібне»[1]. Улітку війська знищували врожай на корені: журнал воєнних дій загону генерала Галафєєва (6-17 липня 1840 року) називає мету прямо - «покарання збунтованих сіл винищенням їх і знищенням способів до існування, бо тепер можна передбачити певний нестаток у продовольстві жителів»[2]. Восени запаси винищували перед самою зимою: імперський огляд від 27 жовтня 1840 року фіксує - війська йшли, «винищивши на шляху своєму вельми значну кількість запасів продовольства і сіна»[1]. Розрахунок визнав генерал Головін, командир Окремого Кавказького корпусу (глава імперських військ і адміністрації на Кавказі), запискою від 26 квітня 1841 року: «Марно ми очікували, що після винищення в торішній експедиції продовольчих запасів горців, їхніх селищ і різного майна голод, холоднеча і крайні злидні похитнуть люту владу бунтівника» («бунтівник» - імперський ярлик Шаміля, керівника опору горців)[3].